стрічка

Що ти робила в Америці?

20 Жовтня 2022, 02:09
Наталія Пахайчук під час пресконференції у Вашингтоні КОЛОНКА 7565
Наталія Пахайчук під час пресконференції у Вашингтоні
IREX in Ukraine запросив редакцію Район.in.ua делегувати свою представницю у престур до США разом з іще 13 журналістами з різних регіонів Україні. 
 
Наші редакції брали участь у Ukraine Media Partnership Program, яка працювала в Україні 20 років.
 
В Нью-Йорку і Вашингтоні журналісти мали зустрічі з американськими редакціями, а також давали дві пресконференції для тамтешніх медійків. Ще одна зустріч, як пресконференція, відбувалася для вашингтонської команди The Wall Street Journal.
 
Ми мали можливість розповісти як живуть регіони України під час російської навали і як працюють наші редакції.
Моя черга виступати настала у Вашингтоні на пресконференції в офісі IREX.
Мене запитали про таке:
«Війна не почалась у лютому цього року. Вона, насправді почалась вісім років тому з анексії українського Криму. Ваше медіа на заході країни. Як ваша мережа сайтів відреагувала на війну зараз і як відреагували вісім років тому? І наскільки ревалентною є тема війни для вашої аудиторії?».
Відповіла приблизно так:
 
«У 2014 році не на якусь частину України, не на місто якесь, а саме на усіх нас. Напали, щоб убити. У цьому ми переконалися остаточно у 2022-му. Наша війна розпочалася ще на Майдані, коли убили понад сотню протестувальників проти режиму Януковича, який хотів нас затягнути у русскій мір. Участь у цій революції, Революції Гідності, брали дуже багато молодих людей із західних областей. І я ніколи не забуду похорони Героїв Небесної Сотні у Луцьку.

 

І з того часу, на жаль, для нашого медіа новини з похоронів – часті новини.
 
Останні пів року ми щодня пишемо про прощання з воїнами, з нашими земляками.
 
Уже тоді дуже багато волинян зрозуміли: росія не зупиниться на Донбасі і не насититься Кримом. Вона піде далі. Тому пішли зупиняти ворога, майже голіруч. Багато хто не повернувся, багато хто втратив здоров’я, багато хто досі залишається у Збройних силах України.
 
Вранці 23 лютого, за день до нападу, на мобільні військових і ветеранів прийшла SMSка від росіян:
«Наберіть води і перегляньте свої погляди. Скоро все зміниться»
І справді, наступного дня ми всі прокинулись від вибухів: наше місто також атакували ракетами. Але ніхто не збирався здаватися. Тисячі чоловіків і сотні жінок зробили вибір стати до лав Збройних сил України.

 

24 лютого наша область побачила величезні черги до кордону з ЄС, до сусідньої Польщі. В цих чергах були українські жінки, які рятували своїх дітей і своїх похилих батьків. На зворотному шляху із Євросоюзу в Україну утворилась інша черга. Це були наші чоловіки, які працювали закордоном і вирішили повернутися аби взяти до рук зброю.
 
В тих чергах було декілька чоловіків журналісток з нашої редакції Район.in.ua. Коли вони повернулися, то потрапили в іншу чергу, у військкоматі. На всіх охочих воювати не вистачало зброї. Багато хто чекає досі.
 
Українці мають надзвичайну мотивацію боротися. Адже ми є нащадками всіх тих українців, які досі пам'ятають страшні слова: Голодомор, репресії, окупація, цензура, злидні, біженці, депортації. Про це ми пишемо на сайті Район.Історія
 
Велика війна з росією повернула ці слова з підручників в нашу реальність. І наша редакція сьогодні докладає максимум зусиль аби зафіксувати всю цю шкоду, яку принесли нам громадяни росії.
 
Ми пишемо про те, які складні соціальні наслідки принесла війна. У якому становищі перебуває економіка, яка упала на 37% і це ще далеко не межа, нас чекають значно гірші часи.
Тому Україна потребує фінансової підтримки партнерів.
 
Ми далі пишемо про місцевих людей, які були героями наших публікацій раніше.
 
Як талановитий кутюр’є замість ділових костюмів шиє рукавиці для військових. Як актори театру перетворили свій творчий простір на потужний логістичний хаб допомоги армії.
Як підприємці організували військову пошту.
Як забудовники своїм коштом зводять шелтери сім’ям з постраждалих регіонів. Як люди на власних кухнях влаштували справжні цехи сухпайків для військових.
 
І багато-багато інших сюжетів, які ми маємо зафіксувати для історії. Якщо цього не зробимо ми, українські журналісти, то за нас про війну напишуть російські пропагандисти.
Тому ми багато зусиль докладаємо на протидію дезінформації.
 
Ми пишемо про те, які важкі наслідки війна принесла навколишньому середовищу. Ці наслідки відчує вся планета.
 
Ми намагаємось підтримати наших читачів, нашу аудиторію, пояснюючи яким важливим для перемоги є тил, як важливо вже починати відбудову країни, як важливо підтримати українців, які рятуються від війни в нашому регіоні.
 
У Волинські області живе приблизно 70 тисяч внутрішньо переміщених українців. За кількістю населення це як місто Ковель.
 
Журналісти нашої редакції ходять чергувати у шелтер для переселенців, який створений у приміщенні колишнього ресторану. Там на матрацах ще з весни живуть і діти, і літні, і дорослі, і навіть тварини.
 
Це неможливо пробачити!
 
Тому ми, українці, розуміємо, що це наш історичний шанс домогтися відповідальності Росії за минулі та сучасні злочини. Тому українці чинитимуть опір до повної перемоги і повернення до кордонів 1991 року.
 
Ось кадри з перших днів після 24 лютого у Луцьку, які доводять це. Місцеві люди зійшлися в розважальний центр, де просто був Музей сучасного мистецтва України Корсаків, кінотеатри, боулінг.
 
І там люди вчилися надавати першу допомогу, стріляти. Вони були готові виходити проти танків із бандерівським смузі.
 
На щастя, нам не довелося воювати «коктейлями Молотова». Ми отримали значну підтримку та допомогу від американського народу, за що ми щиро вдячні.
 
Вчорашні вчителі, журналісти, програмісти, лікарі швидко освоюють складну американську техніку. І наближають перемогу світу над темрявою».
 

 
Фото Катерини КЛОЧКО
Коментар
30/11/2022 Середа
30.11.2022
29.11.2022
28.11.2022