Як минуле Косова й України допомагає будувати майбутнє
-
-
>
-
>
-
>
9061
Українські медійники в Приштині вивчають історію держави, яка прихистила їх під час війни.
Йдеться про тринадцятьох колег, які живуть і працюють за програмою професійного захисту «Резиденція в Косові для українських журналістів».
Цей проєкт одразу після початку повномасштабного вторгнення рашистів в Україну започаткували Європейський центр свободи преси та медіа ECPMF, уряд Косова та Асоціація газетярів Косова. Він дає представникам ЗМІ змогу жити й працювати у країні Балканського півострова, яку Україна ще не визнала.
Однак ця обставина не впливає на ставлення косоварів до російської агресії. Вони співчувають українцям, організовують гуманітарну допомогу і не втрачають цікавості до подій в Україні.
Журналісти Косова також висловлюють солідарність з українськими колегами та прагнуть зробити все, щоб ті не почувались самотньо.
Звичайно, пріоритетом для кожного з нас залишається професійна діяльність. Хтось працює на сайті, хтось пише історії для газет або журналів, хтось веде відеоблог чи інший проєкт. А у вільний від роботи час колеги з AGK – Асоціації газетярів Косова (це косовський аналог Національної спілки журналістів) запропонували проїхатися цікавими місцями й подивитися на життя-буття косоварів. Звісно, від такої пропозиції не відмовився ніхто.
І це не дивно. Бо ще давньоримський філософ Цицерон вважав історію вчителькою життя. А німецький письменник Карл Краус, який жив у XIX сторіччі, влучно назвав історика журналістом, зверненим у минуле. Дійсно, людям із медійного середовища властиве вміння дивитись на життя під особливим кутом. Вони здатні побачити незвичні речі, які відкривають несподіваний контекст.
Залишки Римської імперії на околицях Приштини
Наприклад, є в експозиції історичного музею Kosovo Museum експонати, датовані IV – V сторіччями. Деякі з них подібні до зразків трипільської археологічної культури, знайдених на території сучасної України. А залишки давньоримського міста Ульпіани, виявлені неподалік від Приштини у 1955 році, за архітектурним стилем близькі до споруд Херсонесу Таврійського в Криму.
Косовари вважають, що місце, де імператор Юстиніан звелів побудувати базиліку, відігравало важливу роль у формуванні їхньої державності. Про це під час екскурсії до Ульпіани ми дізналися від з працівників офісу AGK Веси Баля та Іліра Кічмарі, які супроводжували нас у поїздці.
Цікаво, що ім’я одного зі співрозмовників походить від назви Ілірії – античної країни на заході Балканського півострова, де жили предки багатьох етносів, у тому числі албанців. Журналісти фотографувались на фоні стели біля входу в храм, з цікавістю розглядали мармурові рештки громадської лазні та резиденції єпископа.
Наприкінці оглядин до групи пристали двоє місцевих «старожилів» – псів, які привітно вихляли хвостами і не відмовились від українських ласощів.
Святиня на окропленій кров'ю землі
Наступним пунктом екскурсійної програми був Преказ – місто, яке косовари вважають святинею. Вони приїздять сюди, аби доторкнутися до живої історії. У березні 1998 року тут загинув польовий командир та один із батьків Армії визволення Косова (UÇK) Адем Яшарі.
Для косоварів він – національний герой, а от керівництво Соціалістичної республіки Югославія, до складу якої входило Косово, внесло його прізвище в «чорний список» як ворога й терориста. Дивовижні історичні паралелі: діячів українського національно-визвольного руху й за часів Російської імперії, і в СРСР також вважали ворогами!
Адем Яшарі був особливо небезпечним для режиму, оскільки боровся за визволення Косова від імперської «братньої любові». Відтак влада неодноразово виносила йому суворі вироки за «терористичну діяльність», а побачивши, що ці методи не діють, вирішила знищити.
Протягом трьох днів будинок родини Яшарі, оточений з усіх боків кількома тисячами сербських спецпризначенців, тримав оборону. Але сили були нерівними. Кремезний велетень, схожий на богатиря з билинного епосу Київської Русі, загинув. Разом із ним загинули його син, дружина та ще 55 членів роду Яшарі. Наймолодшому з них не виповнилося й шести років.
Екскурсовод розповів, що вижили в кривавій бійні лише двоє дітей. Одна з них, 11-річна дівчинка, сховалась у сінях, де її знайшли сербські вояки. Вони водили її за руку від одного тіла до іншого, аби та назвала ім'я загиблих. Нападники хотіли змусити дитину запам'ятати цю страшну картину й переповідати нащадкам, аби раз і назавжди відбити бажання боротися за свободу.
Однак сталося навпаки. Смерть улюбленого героя лише згуртувала націю. Місце, де були розстріляні патріоти, зробили меморіальним комплексом. Два родинних будинки продовжують стояти з пробитими стінами, без вікон і дверей, обнесені будівельними лісами. Такі ж обгорілі й зрешечені пострілами будівлі височіють в Ірпені, Бучі, Миколаєві та інших українських містах, де побували російські окупанти.
А на іншому боці Дренасу, на пагорбі, зеленіє трава і шумить молодий гайок. Почесний караул охороняє 58 надгробків із білого мармуру. На могилах викарбуване одне й те ж прізвище: Яшарі. Постать Адема Яшарі з кулеметними стрічками через плече увічнена в камені.
До меморіалу безперестанку йдуть і їдуть люди: дорослі й малі, чоловіки й жінки. Чимало з них вбрані в чорне й червоне – кольори албанського національного прапору. Також одним із найбільш улюблених символів косоварів – етнічних албанців є зображення птаха з розправленими крилами, а назва їхньої мови в перекладі з албанської означає «мова орла».
Мітровіца: одне місто, дві мови, дві держави
Складаючи екскурсійну програму, організатори врахували побажання українських журналістів побувати в місті Мітровіца. Воно має характерну особливість: північна частина контролюється Сербією, південна – владою Косова. Чимало тривожних ситуацій, пов'язаних із небажанням Сербії визнавати незалежність Косова, відбувалося саме тут. Нинішньої осені обидві країни опинились на межі однієї з найгостріших криз за останнє десятиріччя.
І все ж, попри ці обставини, професійна допитливість українських журналістів взяла гору над побоюваннями, і ми стоїмо на мосту через річку Ібар. По один бік майорять сербські триколори, написи "NATO, go home" та проросійські графіті, а по інший – албанські та косоварські символи. Між цими двома берегами пролягає не лише річка, а прірва давньої ворожнечі, яка протягом 23 років періодично спалахує політичними кризами, стріляниною та сиренами повітряної тривоги.
Сьогодні по обидва береги Ібару відносно спокійно. Поліція та патрулі KFOR охороняють вхід на міст. Однак ніхто не гарантує безпеки тим, хто наважиться перейти на північну частину міста, де компактно проживають серби. Охочих ризикнути виявляєтся небагато. Ми також вирішили не спокушати долю і, зробивши декілька фото на мосту, вирушили до південної частини міста пити каву. В центрі побачили знайоме ім’я: одна з найкрасивіших вулиць названа на честь Адема Яшарі.
На зворотному шляху до Пришитни була зупинка в невеличкому гірському поселенні Байгора, розташованому в муніципалітеті Мітровіца. Під час війни у 1999 році тут відбувалися жорстокі бої. Кажуть, навіть сьогодні в горах залишаються заміновані ділянки. Над їх обстеженням та знешкодженням працюють сапери знаної в Європі Школи знешкодження вибухонебезпечних предметів та розмінування MAT Kosovo EOD & ERW. Вона знаходиться в місті Пея, де українські журналісти провели один із суботніх днів.
А п'ятницями вони слухають лекції з політичної історії та державного будівництва в Косові від професора університету Приштина Афріма Хоті. Можливість відвідувати інтеграційні курси для українських журналістів організували співробітники католицької гуманітарної неурядової організації JRS та Caritas. Цікаво, що професор Хоті понад 20 років тому й сам був студентом і боровся за незалежність Косова. Після війни він став знаним юристом, науковцем, правозахисником і займається законотворчою діяльністю в державі, про яку мріяв.
«Косовари створювали свою незалежну державу, маючи небезпечного і підступного сусіда. Їм казали: "У вас нічого не вийде!" і намагалися стерти з лиця Землі як народ. Але вони змогли перемогти й відбудувати зруйновану на 99 відсотків країну», – каже професор Афрім Хоті.
Слухаючи лекції косовського науковця, я думаю про минуле та майбутнє України. І я знаю, що ми теж зможемо, яким би підступним і сильним не був наш сусід.
