Піраміда у Берліні перевернулася
-
-
>
-
>
-
>
3553
Піраміда у Берліні перевернулася. Це не про східні скарби Музейного острова німецької столиці, а про рішення суду Берліна, який дозволив українські прапори під час акцій 8 і 9 травня. Тим часом російські та радянські – під забороною.
Це не просто миле очам і вухам українців рішення, а барометр змін у ставлення до України, війни і росіян у німецькому суспільстві.
Звісно, до повного переосмислення німцями української ідеї та рішучого відкоша російської ще далеко. Доки я дописував ці рядки у переддень 8 травня і не був певний, що росіянам на «травневі» не дозволять влаштувати свої псевдоісторичні дебоші, адміністративний суд Берліна частково скасував заборону використання російських прапорів і символіки 9 травня.
Росіянам дозволили використовувати їх під час пропагандистського «Безсмертного полку», учасники якого пройдуть від Бранденбурзьких воріт до меморіалу у Тіргартені. Але (о, диво, яке торік було неможливим!) поліція оскаржила це рішення.
Є й інші приємні прецеденти. У Кельні судитимуть росіянку, яка організувала автопробіг на підтримку війни. Така собі Олена Колбаснікова давно є одним із лідерів проросійських протестів у Німеччині і співпрацює з місцевими правоекстремістськими політиками. Їй загрожує до трьох років за ґратами, хоч ЗМІ припускають, що все закінчиться штрафом.
Це неабиякий прогрес, а дозвіл на українські прапори в Берліні – не просто прогрес, а результат системної роботи наших у німецькій столиці.
Читайте також: Затиснений Шольц. Коли «леопардів» випустять на волю в Україні
Заборонити все чи тільки російське?
«Заборона на українські прапори є очевидно незаконною. Той, хто користується своїм основним правом публічно заявити про підтримку українського народу та його історичних жертв у перемозі над націонал-соціалізмом, не становить загрози для громадської безпеки», – пояснив рішення суду адвокат української організації «Віче» Патрік Хайнеманн.
Саме Vitsche Berlin очолила спротив рішенню поліції Берліна. Вона зміцніла за останній рік й отримала політичну вагу в Берліні. У «Віче» зуміли найняти адвоката Хайнеманна, у «Віче» разом з дипломатами зуміли переконати поліцію в хибності заборони.
5 травня правоохоронці вдалися до тих самих рішень, які оголосили рік тому: заборона на 8 та 9 травня роспрапорів, символіки z та v, військових маршів та пісень, георгієвської стрічки. Але під бан потрапили й українські прапори, портрети путіна, лукашенка та Зеленського.
Понад те: поліція столиці, описуючи місця, де 8-9 травня діятиме заборона, назвала радянські меморіали «російськими»! (привіт московитським наративам...) Згодом вони вибачилися за це.
Цікаво, що торік така заборона призвела скоріше до бану всього українського, бо коли росіяни приходили на свої акції з георгіївськими стрічками, у футболках чи з прапорами та гербами так званих республік, то поліція обирала закривала на це очі.
«Цього разу ми вирішили підготуватись. Спочатку ми створили відкритий лист із Альянсом українських організацій, аби Сенат Берліна не допустив знову знецінювання української суб’єктності. Проте ми відчували, що цього буде недостатньо. Тому команда із нашими неймовірним другом юристом Patrick Heinemann подала заяву до суду. І суд погодив наше звернення», – розповідає співзасновниця «Віча» Єва Якубовська.
Отож, російські прапори залишаються заборонені, а українська символіка дозволена. Пізніше поліція Берліну повідомила, що не подаватиме апеляцію у вищу інстанцію.
Утім, Якубовська з гіркотою відзначає, що у день памʼяті жертв Другої світової Україна, яка була повністю окупована, люди якої були вислані у концтабори та табори примусової праці, сміливці якої, як і сьогодні, боролись за вільне майбутнє проти тоталітаризму – Україна й нині мусить виборювати право на субʼєктність самовираження та самоідентифікації.
Що змінилося за рік
Один з лідерів української громади Берліна Олександр Снідалов розповів мені, що найсуттєвіша позитивна зміна у німецькому суспільстві – Україна з‘явилась на мапі культурного простору в свідомості багатьох пересічних німців. А культурний простір визначає існування народу та держави.
«Там де було раніше «це теж руські», стало «це українське, а то російське». Це помітно на багатьох українських культурних подіях що організовуються в Берліні. Моя дружина заснувала торік Українську Капелу у Берліні, і на її виступах німці дуже часто дякують за можливість пізнати саме українську культуру. Справа Кошиця і його Республіканської Капели жива, бо подібна реакція проявляється і під час інших українських культурних подій, яких суттєво побільшало», – каже Снідалов.
Він також нагадує, що війна примусила пересічних німців визначитись, на чиєму вони боці, і ця визначеність подарувала багатьом з них нових українських друзів та нове розуміння ролі рф у проблемах Німеччини.
Настя Магазова, українська журналістка, яка живе у Берліні і водночас пише про війну з лінії фронту, помітила, що нарешті зʼявилося стале розуміння, що українці у своїй переважній більшості - ані ментально, ані культурно не є росіянами, а Україна – незалежна демократична держава.
«Ще одне розуміння, яке зʼявилося - це те, що в Україні потужне та дуже активне громадянське суспільство, резистентність якого їх вражає», – пояснює Настя.
Петер Лізеганг, давній проукраїнський громадський діяч у Берліні, істотних змін не помітив.
«Мені важко відповісти на це запитання, бо я занурений у тему у 100 разів більше, ніж пересічний німець. Є одна риса, яка здається мені важливою: у Німеччині щодо України занадто мало змін, що німці збагнули ситуацію, в якій вони опинилися після 24 лютого».
Олександра Бієнерт, дослідниця, голова правління Альянсу українських організацій, бачить найголовнішу зміну останнього року в тому, що німці почали загалом сприймати нас як суб'єкт - як тих, в кого є своя класична музика, мова та історія.
Інший мій колега, Інго Петц, радить переглянути дані соціологів. Насправді вони позитивні для нас, хоч українцям справедливо хочеться більшого.
Найпопулярніші наразі політики у ФРН – Борис Пісторіус, Анналена Бербок та Роберт Хабек. Усі вони виразно «наші» – не тільки з деклараціями підтримки, а й реальними вчинками.
При оцінці санкцій проти росії у березні на 5% зросла частка тих, для кого вони недостатньо широкі. Зараз 43% вважають, що санкції проти рф недостатні, лише 18% назвали їх надмірними.
Є різні позиції щодо того, як можна закінчити війну в Україні. Однак переважна більшість німців вважає, що саме Україна повинна вирішити, коли їй починати переговори з росією: сім із десяти німців (73%) згодні з цим твердженням.
І лише кожен третій німець (35%) вважає, що завершення війни вимагатиме від України поступки певних територій. Незначна більшість у 54% не погоджується.
Як бачимо, роботи – непочатий край. Звісно, це не фронт у прямому розумінні, але мізки і настрої німців через політиків прямо конвертуються у зброю для ЗСУ.
