Косово – Україна: жовто-блакитні паралелі
-
-
>
-
>
-
>
1806
Днями я отримала в дарунок книгу: антологію української поезії «Сонячні кларнети». Ця збірка об'єднала під однією обкладинкою творчість Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Івана Драча та інших визначних авторів красного слова. В принципі, в цьому факті немає нічого незвичайного, крім одного нюансу: українські поезії перекладені албанською мовою. Маю сміливість припустити, що вперше.
Тексти представив та переклав французькою український письменник, перекладач і науковець Дмитро Чистяк. А потім його друг, поет, прозаїк і драматург Єтон Кельменді здійснив переклад із французької на рідну албанську. Книга вийшла минулого року у видавництві Міжнародної асоціації письменників IWA Bogdani, яка має штаб-квартири в Приштині та Брюсселі.
Появу цього проєкту на теренах Західних Балкан, без перебільшення, можна вважати безпрецедентною культурною подією. Бо в Косові, де я зараз живу і працюю, албаномовних книг про Україну та українців майже не зустрічала. Та й у сусідній Албанії також.
На моїй пам'яті є лише два цьогорічних приклади. У лютому в Приштині презентували трилогію політичного аналітика, ексдипломата Лютфі Біляллі. Вона складається з трьох частин: «Історія України та Криму», «Україна — зіткнення Заходу з Росією» та «Роль світової дипломатії в російсько-українському конфлікті». Не заглиблюючись у зміст, зазначу: попри українську тематичну спрямованість, видання містить чимало контроверсійний тверджень, а подекуди й відверто російських наративів. Однак що є, то є.
Також у приштинському видавництві Lena Graphic вийшла албанська версія книги «Ірпінь – мій дім», створеної українськими дітьми під час повномасштабного російського вторгнення. Книгу презентували на міжнародному форумі «Жінки. Мир. Безпека», а також передали до бібліотек і шкіл Республіки Косово.
І от, нарешті, я тримаю в руках збірку «Сонячні кларнети» (Klarinetë Diellore), яка відкриває албаномовному читачеві світ української поезії. Книга потрапила до мене за вельми цікавих обставин.
Сталося це в селищі Уймір на півночі Косова під час церемонії закриття Camping Fest – міжнародної мистецької акції, яку шостий рік поспіль проводить громадська організація ArtEko за підтримки муніципалітету Кліна.
Фестиваль об’єднав понад тридцять художників із Косова, Албанії, Північної Македонії та інших балканських країн. Серед них багаторазовий рекордсмен книги рекордів Гіннеса Саймір Страті, Ідриз Беріша, Рефкі Коллопені, Азем Гаші, Хаджі Кастраті та інші майстри пензля. Приємно, що активними учасницями мистецької акції були жінки: мисткині Саніє Дрешай-Зенулай, Гурета Байрамі-Брезніца та інші. А художниця Арбеніта Керчелі приїхала на пленер із шестимісячним сином. Мама малювала, а дитя спало поруч у колисці.
Ще одна важлива деталь. Цьогоріч до участі в Camping Fest уперше запросили представницю України – авторку цих рядків. Я презентувала в Косові народне мистецтво петриківського розпису, яке входить до культурної спадщини ЮНЕСКО.
Як і годиться, перед гостями виступали організатори, представники влади, митці. Серед них був поет, публіцист і громадський діяч Пренд Бужаля. Для мене стало неабияким сюрпризом, коли цей сивочолий чоловік вийшов до мікрофона і прочитав албанською «Заповіт» Тараса Шевченка, а потім під аплодисменти присутніх вручив мені книжку «Сонячні кларнети». Цієї миті я з особливою гостротою відчула, що навколо мене люди, яким ми, українці, не чужі.
То був один із тих моментів, які проливають світло на ставлення до нас косоварів (етнічних албанців, які живуть у Республіці Косово – авт.). Колишня автономна провінція Югославії, а після її розпаду частина Сербії, Косово здобуло незалежність після кровопролитної війни 25 років тому. І саме крізь призму цієї війни косовари сприймають події в Україні, оскільки вони співзвучні з їхнім власним пережитим болем.
Одним із таких людей є професор факультету мистецтв Приштинського університету Джевдет Пантіна. Він походить з албанської родини, яка боролася з завойовниками, починаючи з XVIII сторіччя. Під час Косовської війни її члени загинули в боях з югославськими та сербськими військовими формуваннями, а сам Джевдет захищав свободу в лавах Армії визволення Косова. Після війни він здобув мистецьку освіту і став відомим у Косові та за його межами художником.
Ми познайомилися з ним навесні, дякуючи громадському активісту й волонтеру, очільнику єврейської громади у Приштині Фльоріну Зеві. Знайомство переросло у творчу співдружність, яка допомагає українцям та косоварам пізнавати культуру, історію, звичаї один одного. Я провела кілька майстер-класів із петриківського розпису для студентів факультету, де викладає професор Пантіна. Згодом ці студенти, натхненні історіями українців, створили власні роботи з елементами української символіки. Нещодавно їхні картини презентували в кафе-галереї КультПлюс, де проходить чимало заходів на підтримку України.
«Ми постраждали від диктатури Мілошевича і розуміємо страждання українського народу від диктатури Путіна. Ми будемо поруч, поки українці не досягнуть повної свободи», – зазначає Джевдет Пантіна.
Це він запросив мене до участі в мистецькій акції як куратор Camping Fest. Основні події відбувались в історичному місці, яке має назву Kulla e Bekë Sylë Millakut. Це укріплення збудоване наприкінці в XIX сторіччя і слугувало фортецею для родини Міллаку, а також албанських патріотів, які збиралися тут під час національно-визвольних змагань. Протягом більше ніж сторічної історії Kulla зазнала руйнувань. У 2018 році її відреставрували й перетворили на історично-туристичний центр, яким опікуються історик Куйтим Міллаку та інші нащадки роду Муллаку.
Там збереглися предмети побуту та інтер'єри типової албанської сім'ї. Можна побачити ткацький станок та софру – круглий стіл, навколо якого гості сиділи на підлозі, склавши ноги по-турецьки, зазвичай жінки й чоловіки окремо. У кімнатах збереглися старовинні каміни, великий стіл для трапези – таволіна, дерев'яні дека для випічки та інші раритети. Є також плісі – національний головний убір албанців та народний музичний інструмент чіфтелія, на якому майстерно грає уповноважений з питань культури в муніципалітеті Кліна Альбан Гаші. А його дружина, співзасновниця ГО ArtEko пані Вльора частувала гостей фестивалю своїми кулінарними витворами.
Мешканці селища Уймір дбайливо бережуть пам'ять про своїх земляків, які загинули мученицькою смертю під час війни. У фортеці Kulla e Bekë Sylë Millakut на почесному місці висять портрети старійшин роду та героїв національно-визвольної боротьби. Неподалік зруйнованої під час війни школи розташований меморіал на честь загиблих та зниклих безвісти. Професор університету Шкельчим Міллаку каже, що відомі імена 15 осіб, розстріляних сербсько-югославськими вояками. Найменшому з них не виповнилося й року. Їхні імена викарбувані золотом на білій мармуровій стелі. Автор проєкту – архітектор Артан Міллаку.
Також своєрідним пантеоном героїв та видатних імен Косова є художня галерея Idriz Berisha-Xhixhi, куди учасників кемпінгу люб'язно запросив її власник Ідриз Беріша. На чільному місці в ній височіє величезний портрет Матері Терези, всесвітньовідомої черниці албанського походження, та портрет національного героя Скендербеу.
Три дні життя у кемпінгу промайнули, як три години. Це був цінний обмін досвідом і творчою енергією в унікальному місці, де зберігають традиції та цінують культурну спадщину.
І так, українська мова ще ніколи не звучала в мерії косовського міста Кліна! Аж доки на запрошення мера Зенуна Елезая та директора відділу культури, молоді та спорту Дритона Барзеци делегація митців та громадських активістів побувала на прийомі в мерії. Зі мною на цій зустрічі були також кременчуцька журналістка Тетяна Красельникова та її син Назар. То була дуже тепла зустріч, де говорили про взаємопідтримку і силу мистецтва під час війни. Для мене було великою приємністю вручити меру Кліни сувенір із петриківським народним розписом. На ньому зображені синьо-жовті птахи. Такі ж кольори мають на своїх національних прапорах Україна та Косово.
Я пишаюся, що одна з моїх робіт, «Свобода», експонувалась під час церемонії закриття фестивалю. Того вечора я отримала особливу відзнаку – подяку від організаторів. Текст албанською мовою з підписом голови ГО ArtEko Адріатика Вішай, а внизу на жовто-блакитному фоні слова: «Слава Україні!».
Фото – авторки та Альбана Гаші
Читайте також:
- Іноземні герої Косова
- Ірпінь: албанська версія
- Мир, що дістався косоварам надто дорогою ціною
- Біль України для Косова не чужий
