Українська мова та біженці

Восени 2024 року я написала статтю «Воєнні біженці в Польщі: між домом і безпритульністю» для третього тому книги «Війна в Україні» польського історика Станіслава Стемпєня.

У статті розглядаю проблеми адаптації, інтеграції та виклики, з якими стикаються біженки з України. Записала більш як сто інтерв’ю з українками віком від 25 до 75 років, які приїхали до Вармінсько-Мазурського воєводства, коли почалася повномасштабна війна. Їхні розповіді свідчать, що одним із найбільших викликів є проблема культурної ідентичності, дефіцит проукраїнських культурно-освітніх ініціатив.

Станом на листопад 2024 року українці не мали інформації про те, щоб в Ольштині (столиці воєводства) хоча б одна з тих організацій, які отримали гроші з фондів Євросоюзу або з державного чи місцевого бюджету на програми підтримки біженців, реалізовували чи підтримували проукраїнські ініціативи.

Бо гроші, передусім можна отримати на проєкти, що спрямовані на інтеграцію українців у польське суспільство. Це курси польської мови, лекції про польську культуру, літературу, історію, екологію, системи освіти й медицини тощо.

Також виділяють гроші на безкоштовні розважальні ініціативи польською мовою – кіно, мультфільми, театр, екскурсії. І це одна з головних причин пришвидшення асиміляції українців.

Ще одна причина – обов’язок відвідувати польські школи з першого вересня 2024 року всім дітям, які перебувають під тимчасовим захистом. Дітям, які не ходитимуть до школи, не нарахують щомісячні виплати 800 злотих (8000 гривень).

Тому між навчанням в українській школі онлайн та грішми батьки мусили вибрати гроші. Хоча навчання в українській школі – це була остання можливість підтримувати культурний зв'язок із Україною. Бо українського компоненту (вивчення української мови, історії, культури) в системі освіти Польщі немає.

Заступниця міністра освіти Польщі Йоанна Муха повідомляла, що кількість українських дітей, які не відвідували польські школи, влітку 2024 року становила 60-80 тисяч.

Більшість дітей дошкільного й молодшого шкільного віку не мали можливості в Польщі вчити кирилицю. Тому зараз не вміють ні читати, ні писати українською мовою. А якщо це діти з російськомовних родин, то розмовляти українською мовою вони також не вміють.

Неодноразово ми обговорювали в спільноті українців міста Ольштин, де проживає близько тисячі родин воєнних біженців, як можна вирішити цю проблему.

За освітою я вчителька української мови та літератури, тому могла б проводити уроки безкоштовно. Інших людей, які могли б або хотіли б приєднатися до цієї волонтерської ініціативи, в Ольштині я не зустрічала.

Згідно з польським законодавством, на прохання організації органи місцевого самоврядування можуть надати приміщення й матеріали для навчання дітей української мови й культури.

Допоміг голова Ольштинського відділу об'єднання українців у Польщі Степан Мігус. Він написав лист-прохання від регіонального осередку громадської організації, яку очолює, до міського голови Ольштина й отримав дозвіл на те, щоб орендувати класну кімнату для вивчення української мови.

Платити за оренду класу можна завдяки тому, що я написала заявку на участь у конкурсі індивідуальних мікрогрантів Strefa WolnoSłowa й виграла цей мікрогрант.

Одна година навчання в класі коштує майже 650 гривень. Цей клас для навчання української мови відкрили в Ольштині 50 років тому для дітей, яких переселили в рамках операції «Вісла». Тут є дидактичні матеріали та все необхідне для того, щоб дітям було комфортно вчитися.

Розпочали курс у грудні 2024 року. 25 мам повідомили, що їхні діти будуть відвідувати уроки, бо мами вважають, що це їхній обов’язок, дати дітям можливість вчити рідну мову.

Чимало батьків писали мені, що також хотіли б, щоб їхні діти вчилися, але мають інші додаткові заняття: математика, англійська мова, спорт.

Чимало батьків говорили, що пишаються тим, що їхні діти так швидко вивчили польську мову, що говорять без акценту й, водночас, не бачать проблеми в тому, що діти не знають українську мову.

Дітей, які приходять на уроки української мови, поділила на три групи: початковий (вчаться читати й писати), середній та високий рівень. Уроки проводитиму раз у тиждень по дві години до березня 2025 року.

Але якщо отримаю нове дофінансування, щоб можна було продовжити платити за оренду класу, то навчання триватиме до кінця навчального року. Навіть якщо вчитися захоче лише одна дитина – мій 14-річний син.

 Читайте також: У Польщі з'явилось сім нових міст, більшість у Люблінському воєводстві