Старим тут не місце
-
-
>
-
>
-
>
4278
У романі Кормака Маккарті «Старим тут не місце» один із головних героїв – шериф – розмірковує над тим, що він не розуміє звірячої жорстокості та навіть байдужості, з якими нове покоління ставиться до насильства. З цього нерозуміння і походить назва роману, а також славнозвісного фільму. Шериф – людина старого гарту, і він не готовий жити за правилами цього нового світу.
Втім, як ми бачимо тут та зараз – саме старі люди коять дичину. І це не докір уже померлому Маккарті, який був справді гарним письменником і розумівся на людях. Ні, це про те, що людська природа настільки непередбачувана, що в цьому разі не працюють жодні знання.
Ми бачимо, як відверті диктатори на кшталт Путіна і Лукашенка сидять десятиліттями у своїх кріслах, і це мало кого хвилює. Що вже казати про аятолу Алі Хаменеї. Або навіть про первістка з другої спроби – Трампа. Всі вони – як і Сі Цзіньпін або Нарендра Моді — люди уже немолоді на літа. В ідеальному світі їм би няньчити онуків і згадувати старі добрі дні. Але саме вони визначають долю сотень мільйонів людей. Саме вони вирішують, що молодим жінкам можна чи не можна: читати, ходити з непокритою головою чи робити аборти.
Це дико, адже всі вони, крім іншого, належать старому світу, який уже сконав або в процесі, і всі вони ближче до смерті, ніж до життя. Попри це, ми живемо у світі, де скажені від абсолютної влади старигані хочуть, щоб було так, як вони вирішили. Вони не хочуть повторити долю Муамара Каддафі. І їх можна зрозуміти.
Тому Реджеп Тайїп Ердоган влаштовує арешт свого конкурента — мера Стамбулу Екрема Імамоглу. А разом з ним кидає за ґрати ще близько 100 людей. У цій ситуації доволі іронічно (хоч і не для тих, хто затриманий і, ймовірно, отримає чималі тюремні строки), що сам Ердоган свого часу був опозиціонером, мером Стамбулу та навіть був засуджений і сидів у тюрмі. Тобто навіть людина, яка пройшла такий шлях, легко може заплющити очі на все — від закону до порядку. Диктатором може бути будь-хто; навіть людина, яка колись була на боці демократичних принципів.
Ми живемо у світі диктаторів, які все ніяк не помруть. Й у світі, де змінилися та надалі змінюються цінності. Не всі та не всім вони подобаються. Не всі вони мають підтримку широкого загалу. Це нормально. Ніколи не було інакше. Дивно те, що, попри очевидні зміни моральних цінностей, тотальні вбивства людей досі лишаються головним ходовим товаром для політиків.
Це світ, в якому Старим більше немає місця. Вони це розуміють не гірше за інших. Тому так і чіпляються за ці уламки свого життя. Вони хочуть жити там, де можна безкарно лапати жінок, вбивати громадян своєї та чужої країни, вирішувати справи по-старому. Вони настільки мертві, що хочуть забрати із собою якомога більше людей. Мов деякі єгипетські фараони. Але, на відміну від фараонів, вони навіть не заслуговують на своє місце в історії. І якщо людство примудриться виживати ще якісь пару тисяч років, то гадаю, що єгипетський фараон Рамзес II і цар Вавілону Хаммурапі можуть бути актуальнішими за більшість із сучасних світових політиків. Бо ці двоє дійсно щось зробили.
Читайте також: У Туреччині після затримання мера Стамбула відбуваються масові протести
