Мистецтво забувати: Будапешт

19 липня 2025, 17:01

2081

Ворожість сучасного угорського уряду до України загальновідома. Вона настільки послідовна, що можна впевнено казати: нинішня Угорщина є союзником Росії у війні проти нашої країни.

З останніх новин цього, на щастя, дипломатичного «фронту» – заборона на в’їзд трьом військовим ЗСУ, яких офіційний Будапешт звинувачує у вбивстві свого громадянина, та заява політичного радника Віктора Орбана про те, що угорці не просили українців воювати з росіянами від свого імені. Вчасно підставлене надійне сусідське плече завжди стане у пригоді.

У зв’язку з цими та іншими подіями з цього ж напрямку, я згадую свій перший візит до Угорщини. Це були 1990-х роки, автобусний тур. Будапешт здавався казковим містом: нічне підсвічування будівель в центрі в центрі міста, кава в автоматах, абсолютно фантастичний асортимент товарів в магазинах, неймовірна архітектура. Поряд з усім цим – Ланцюговим мостом Сечені, будівлею парламенту Угорщини, кафе «Жербо» – плакати у центрі міста.

Багато, дуже багато плакатів, на яких було зображено одне й те саме: абсолютно чорний радянський танк з яскраво червоною зіркою на башті стоїть на людських черепах. Ми приїхали десь напередодні річниці угорської революції 1956 року. Дорослі, що супроводжували нас, попередили: намагайтесь не розмовляти російською мовою на вулицях, бо можуть бути проблеми. Я не знаю, чи нас лякали, чи перестраховувалися. Звісно, ми трошки були шоковані таким попередженням. З іншого боку, включався процес мислення. І, наскільки мені дозволяв мозок учня середніх класів, я поміркував про все та вирішив, що поважаю вибір угорців саме так пам’ятати та саме так ненавидіти. Повніше усвідомлення прийшло з роками, коли почав читати, дивитись фото тих подій. Але ось це відчуття, що вони ніколи не забудуть і ніколи не простять, воно ще багато років жило в мені.

Як показує час, можна забути все. Я в жодному разі не планую розписуватися ані за всіх, ані за більшість угорців, але очевидно, що уряд Орбана був обраний і має певну підтримку. Це означає, що для когось у цій країні трагедія 1956 року залишилася десь у далекому минулому. Для когось тисячі загиблих та десятки тисяч жертв – це… Насправді я не знаю, що це для них. Але якщо вони можуть спокійно дивитися, як Росія робить навіть гірші речі з Україною, і нічого в них від цього не здригається, то, звісно, є новини, погані для всіх нас. Тоді річ у тому, що просто не забувати – недостатньо. У мене немає відповіді на питання, що ж робити. У мене є застереження: щоб не сталося, відкат можливий. Зараз це страшно навіть уявити, але про це потрібно пам'ятати та мати на увазі.

Читайте також:

Останні новини

Всі