«Ви воюєте з ворогом, ми – самі з собою»

Протести, арешти, розпорошена опозиція, обмежений законами громсектор. Реалії політичної кризи у Сакартвело вкрай сумні. Але громадянське суспільство продовжує боротьбу за свій вибір. У цьому мене переконували усі співрозмовники

«Я чітко розумію, що реальна поразка нинішнього антинародного режиму в Грузії можлива після поразки Росії в Україні. Бо у нас Кремль тримає ситуацію під контролем через свою агентурну мережу, зокрема і проросійських політиків та представників діючої влади. А люди (наше реальне громадянське суспільство, що прагне бути частиною європейської спільноти) хоч і протестують проти фальсифікацій та декларованого владою курсу, на вкрай рішучі дії не підуть», – констатує бачення поточних подій у Сакартвело мій хороший знайомий із Тбілісі.

Він – активний учасник протестів не лише крайні 300 днів. Тож з питань безпеки не називатиму його імені. Як і частини інших співрозмовників та співрозмовниць, які розповіли Район.Закордон про те, чим нині живе їхня країна.

Чоловік не раз бував в Україні під час повномасштабного вторгнення – і як військовий, і як цивільний. Каже, що дуже хоче повернутися на фронт, але зараз залишити Батьківщину, щоб доєднатися до лав Грузинського легіону, не може лише тому, що мусить бути активним протестувальником у себе в Сакартвело. При тому визнає: ситуація вкрай важка. Усіх лідерів опозиції кинули за ґрати. Наразі їх влада нізащо не звільнить, хай що б доводив захист. Та й арешти тривають постійно.

«Я не знаю, є я в тому списку чи ні», – зізнається мій знайомий.

Попри це все, мітинги продовжуються. Влада має не здогадуватися про позицію свідомої частини громадян, а бачити її. Разом із тим, співрозмовник впевнений, що змінити проросійський уряд буде можливим лише після того, як Росія зазнає поразки в Україні, коли її справи на полі бою у нас буду катастрофічно поганими.

«Перемога ваша – це й перемога наша. Звичайно, ми не можемо покладатися тільки на Україну, а й повинні працювати на повернення проєвропейських політків до влади у себе! Мої протест і боротьба триватимуть до нашої перемоги!», – наголошує опозиціонер.

* * *

«Мені болить те, що, попри всі реальні багаторічні загрози, які маємо у політичному житті Сакартвело, та розвороти від того вектору руху, що прописаний у нашій конституції, опозиція не змогла навіть зараз об’єднатися і дати нам на вибори єдину силу. Це мусило статися. Проєвропейським громадянам була потрібна справжня альтернатива провладній проросійській силі», – каже ще одна співрозмовниця.

Вона – громадянка Грузії, представниця громадського сектору, активістка, яка реалізувала у себе чимало якісних проєктів для різних цільових аудиторій – від школярів, державних інституцій до біженців з окупованих територій Сакартвело та України.

Жінка розповідає: вуличні активності, які тривають майже рік, мали б зобов’язати політиків від опозиції домовитися, дати реального лідера і його команду. Однак цього не сталося.

«Я не можу дати експертного висновку. Чому, бо не є аналітикинею з такими компетенціями. Я не знаю, чи це суб’єктивні фактори, що виходять з амбіцій потенційних кандидатів, чи підкилимні ігри Росії. Але є факт – єдиної опозиції не було, а це – розпорошення та дезорієнтація активної частини суспільства. Чимало людей, беручи участь у протестах, на вибори просто не пішли. Явка погана. Тож на емоціях розчарованих людей ворогу вдалося зіграти», – стверджує співрозмовниця.

* * *

«Якщо коротко: ви воюєте з ворогом-Росією, а ми – самі з собою. І що найгірше: не завжди є навіть протистояння «Грузинської мрії» та її прибічників із опозицією. Часто – це боротьба поміж тими людьми, які мали б бути єдиним фронтом проти прокремлівської сили у Сакартвело. Зжираємо самі себе», – підтверджує слова моїх попередніх співрозмовників Нугзар Суарідзе, журналіст Ресурс-центру журналістики.

За його словами, Росія у Сакартвело вкотре за багаторічну історію успішно застосовує старі методи – гру на виснаження. Протести тривають понад 300 днів. Вони постійні, однак кількість учасників, залежно від поточної ситуації, має різкі коливання – від кількох десятків-сотень людей до сотні тисяч. Наразі – без людських жертв. Але найактивніші лідери – за ґратами або у розшуку.

«У такий спосіб Росія виграє час. У нас вона не поспішає, не застосовує радикальних дій. Ця тактика полягає в очікуванні, що у своїй реакції на певну подію грузини, які вийшли відстоювати свої переконання та позиції, втомляться від мітингів (бо це дійсно виснажує, і бути щодня, наприклад, на вулиці Руставелі у Тбілісі нереально), звикнуть до поточної ситуації, змиряться. Тоді відбудеться черговий етап закручування гайок. Це їхні способи поневолення, прогинання під себе ще з царських часів», – каже мій колега.

Щодо опозиції, то він теж визнає – реальної коаліції як такої не відбулося. Навіть більше – звучали такі різкі зміни позицій, що виборцям було важко зорієнтуватися, як вони мають діяти. Наприклад, спочатку звучали заяви, що уряд нелегітимний, а отже вибори треба бойкотувати, не йти на них. Це підтримували протестувальники, серед яких основна частина – люди не політики, а проєвропейських поглядів, тобто реальне активне громадянське суспільство.

Минуло трохи часу – і частина опозиції, попри свої ж попередні заяви, взяла участь у виборах.

«Вони реально розкололи оце протестне суспільство. Я не політолог, але знаю позиції багатьох людей. Частина з них не пішла взагалі на вибори, частина – голосувала. Це все відбулося так тому, що запиту суспільства на об’єднання та єдиної лінії поведінки опозиція не виконала. Те, що дві партії, які повважали, що треба іти на вибори, хоч за кілька місяців до зміни рішення заявляли про нелегітимність влади та жовтневого волевиявлення, критично вплинуло на стан справ. Та що казати: місцеві кандидати від цієї опозиції у деяких регіонах за два дні до голосування знімали свої кандидатури на користь провладних кандидатів», – ділиться реаліями політичного життя країни Нугзар.

Загалом за час різкого розвороту влади Сакартвело від проєвропейського напрямку руху, важливою датою якого є проголосований парламентом країни так званий «закон про іноагентів» (його остаточно ухвалили 28 травня 2024 року після того, як парламент подолав вето президентки Саломе Зурабішвілі), громадські організації країни мають низку критичних для продовження діяльності проблем. У першу чергу це вдарило по фінансуванню через гранти, яке «погодити» через владу нереально.

Читайте також: Керівна партія Грузії відмовилася скасувати закон про «іноагентів» на шляху до ЄС

«Так, ми ще працюємо. Бо це питання майбутнього країни, її незалежності та боротьби з агресором. Але наша робота – рух за інерцією. На скільки нас вистачить, я не знаю. Реально ж уряд порушує навіть конституцію, у якій прописані наші євроінтеграційні прагнення. Це все одного вечора призупинили заявою по телебаченню», – сумно констатує він.

Така ситуація вплинула на медіа Сакартвело. Ці вибори, як офіційно заявили мої грузинські колеги, – перші у незалежній країні, де з 21 регіонального мовника 17 уже не висвітлювали перебіг волевиявлення. Вони просто не мали ресурсів продовжувати робити інформаційні програми. Які наслідки надалі матиме такий стан справ, спрогнозувати не важко. Призупинення роботи незалежних медіа – то шлях до диктатури, інформаційної окупації та засилля пропаганди.

* * *

«Наразі настрої протестувальників такі, що зупинятися вони не збираються доти, доки не досягнуть мети», – коментує експерт-міжнародник Георгій Іналішвілі продовження більш ніж 300-денного протесту в багатьох міста країни та її столиці (у Тбілісі щовечора мітингувальники перекривають головний проспект).

Щодо арештів опозиційних лідерів, то співрозмовник каже: прокурори не раз коментували, що наразі місяців два триватиме слідство. Опозиціонерам через штурми парламенту, резиденції президента інкримінуватимуть спроби державного перевороту та повалення влади. Цілком ймовірно, що будуть і далі нові арешти.

Читайте також: У Грузії затримали кількох учасників протесту у Тбілісі, в тому числі лідерів опозиції

Прогнозувати перебіг подій Георгій Іналішвілі не береться. Він констатує: чинна влада наразі вважає, що вона перемогла. Надважливих заяв з 4 жовтня від її представників не було жодних. До протестів під вікнами вони звикли.

Так, порушення законодавства, ігнорування конституції та засад демократії призвело до санкцій проти представників грузинської влади. З нею воліють не вести діалогу на рівні ні Сполучені Штати, ні Євросоюз. Це – певна ізоляція.

Бо хай і тривали увесь час протести проти антиконституційних рішень, протиснутих більшістю, однак і закон «Про прозорість іноземного впливу» завдав відчутного удару по громадських організаціях, і рух щодо членства Сакартвело в ЄС поставили на паузу, і місцеві вибори таки зробили так, як владі хотілося.

Читайте також: Грузія відмовилась від перемовин про вступ до Євросоюзу до 2028 року

«У нас протягом одного року – більш ніж 70 затриманих, в останні дні – майже два десятки. Арешти вважаються політичними, бо обвинувачення – абсолютно несправедливі. Й у більшості випадків навіть не існує прямих доказів порушення»,– констатує експерт.

* * *

Я слухаю співрозмовників. Читаю новини. Бачу офіційно озвучені цифри статистики. Явка виборців на місцевих виборах-2025 становить 41%. Це найменша цифра за час незалежності Грузії. Каха Каладзе тішиться, що став знову мером Тбілісі за підтримки 70% своїх виборців. Проте це – від кількості тих, хто прийшов на голосування. І водночас лише приблизно 20% жителів міста.

Більшість опозиційних партій бойкотували участь у місцевих виборах. Дві політсили згодом передумали, але цифри їхніх результатів оптимізму не вселяють. А от перебіжки-кандидати вселяють песимізм.

За час від парламентських виборів 2024 року, які не визнані демократичними, до місцевих, що відбулися кілька днів тому, громадський сектор Сакартвело дійсно дуже постраждав, його можливості вкрай обмежені.

Захід думає над подальшими санкціями щодо влади – аж до скасування безвізового режиму. Стримують його від різких кроків на офіційному рівні постійні протести народу. Тож цілком очевидно, що у чинної влади та правлячої партії «Грузинська мрія» шляху назад немає, і розвороту в її прокремлівській політиці не буде. Ледь чутним заявам про повернення у 2030 році до євроінтеграції у ЄС не вірять.

Натомість тривалі мирні мітинги дійсних результатів для їхніх учасників не дають. Люди виходять – а влада тихо дотискає своє. До прірви знову дуже близько. Чи втримається від цього страшного польоту в урвище країна, яка першою з пострадянських відчула на собі реалії «руского міра», що прийшов до них зі зброєю й окупував частину території, наразі не береться стверджувати ніхто.

… Мене болить Сакартвело. Бо я знаю безліч чудових людей із цієї країни, які багато зробили і роблять для її поступу. Бо у нас спільний ворог – Росія та її місцеві маріонетки з паспортами громадян своєї країни. Бо ми мусимо перемогти.

Читайте також: Українці туляться «Під лампою»: як письменниця з Волині Ореста Осійчук розвиває розмовний клуб у Тбілісі

Фото -  mountian communities