Заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття

Катерина Ношкалюк

Подякувати

3 січня 2026, 18:04

  2447

Зберегти

Здається, за 2025 рік українці, а з нами і європейці, пройшли усі так звані стадії прийняття. Прийняття того, що сталося за океаном (і я не про той океан, який, як ми нещодавно дізналися, омиває Крим з чотирьох боків).

Та щоб точно зафіксувати, в якій саме точці ми перебуваємо зараз, корисно озирнутися на вже пройдений шлях.

Для цього я переглянула усі новини, статті та блоги, які цього року виходили на Район.Закордон і пропоную вам цей не зовсім короткий дайджест.

У 2025 Дональд Трамп заполонив собою не лише Білий дім, але й новинні стрічки більшості світових медіа. Кожна пресконференція, коментар чи допис у Truth Social капс локом шокували нас чим раз тим дужче.

І якщо за намірами приєднати до США Гренландію чи митними війнами ми спостерігали трохи віддалік, то рішучі «миротворчі заходи» Трампа стосувалися нас безпосередньо.

Передвиборча обіцянка завершити війну Росії проти України за 24 години розтяглася спершу до 100 днів, продовжилася до Великодня, перетворилася на «10-денний дедлайн для Путіна» і зрештою вилилася у зізнання, що це виявилось не так легко як здавалося на позір.

Однак за таких умов важко досягати потрібних приголомшливих результатів, тож у адміністрації американського президента вирішили спростити завдання і тиснути не на агресора, а на жертву. 

Найяскравіше це ілюструє суперечка в Овальному кабінеті між Зеленським, Трампом і віце-президентом США Джей Ді Венсом. Якщо ви раптом хочете нагадати собі золоті цитати про карти чи докори щодо костюму… хоча, сумніваюся.

Тоді ми чи не вперше задумалися: США все ще є нашим союзником чи ворогом? 

Однією з ключових вимог стала угода про рідкоземельні метали, яку після довгих перемовин таки підписали 30 квітня. Вона передбачає створення Фонду, який залучатиме глобальні інвестиції в Україну. У вересні цього року Міжнародна фінансова корпорація розвитку США (DFC) зробила перше інвестиційне зобов'язання у розмірі 75 мільйонів доларів.

Однак від американських заяв лихоманило не лише нас, а і наших європейських парнерів. Особливо після промови Венса на Мюнхенській конференції з безпеки, у якій він дав зрозуміти, що США більше не будуть перейматися захистом Європи.

Тим більше їм і так є чим перейматися, наприклад, відносинами з Росією. Найбільшим ударом під дих для українців, звісно, стала зустріч Трампа та Путіна на Алясці, де російському диктатору простелили урочистий червоний хідник. У тон до тонн крові тисяч невинних людей, яку він проливає десятиліттями. 

Ну а якби мені на хвильку дозволили обирати словосполучення року, як це робить Оксфордський словник, то я б без жодних роздумів обрала «мирний план». Однак поки США бавляться у додавання чи викреслювання якихось пунктів, Росія лише вдає у цьому зацікавлення, продовжуючи щоденні атаки на Україну.

Бо якщо після провальних зустрічей партнерам доводилося проводити вишкіл для українського президента із «правильного» налагоджування контактів з теперішнім президентом США, росіяни досягли в цьому набагато більших успіхів. І ці шпарини можливостей вони шукають у різних сферах, приміром у релігійній.

Підбиваючи підсумки не можна не згадати про розставання року (хоча є й ще один конкурентний приклад) – конфлікт між Дональдом Трампом та Ілоном Маском. Зі звільненням мільярдера з Білого дому там розформували і Департамент урядової ефективності (DOGE), який на чолі з Маском займався скороченням державних витрат США.

Його діяльність болюче вдарила і по Україні через закриття агенції USAID, яка була найбільшим у світі донором. 

Наостанок залишаю ще кілька цікавих матеріалів про відносини України та США у 2025 році:

У 2025 році Росія випробовувала готовність європейців захищати свій повітряний простір. У низці країн Європи, зокрема Норвегії, Данії, Німеччині, країнах Балтії над критичними об’єктами фіксували невідомі дрони, які до того ж паралізували роботу аеропортів. 

До безпілотників, які «випадково» залітали на території сусідніх Польщі чи Румунії, там вже звикли. Однак у вересні Польща вперше збила їх над своєю територією. Згодом у медіа швидко поширилися іронічні публікації, адже для того, щоб збити кілька дешевих російських дронів, країна-член НАТО використовувала дуже дорогі ракети.

Про цей випадок під час нашої розмови згадав і перший в історії ЄС комісар з питань оборони та космосу Андрюс Кубілюс.

Як і те, що європейським країнам бракує навіть базових можливостей для виявлення дронів.

На його думку, проблема полягає не лише в технологіях, а й у застарілому мисленні та військовій доктрині Європи. Він зауважив, що масове застосування дронів в Україні почалося ще у 2023 році, але протягом двох років європейські уряди та військові практично не змінили своїх підходів до оборони.

У ЄС визнають – Україна має унікальний досвід роботи з дронами, який якомога швидше потрібно переймати, однак зі швидкістю у них явні проблеми.

Рожеві окуляри щодо НАТО теж потроху спадають.

Комісар наполягає на відпрацьованні механізму активації статті 42.7 Договору про ЄС, яка передбачає взаємну допомогу у разі військової агресії проти держави-члена. На його думку, ця стаття є потужним інструментом, можливо, у чомусь навіть ефективнішим за 5 статтю НАТО.

До слова, якщо у лютому на вже згаданій Мюнхенській конференції Володимир Зеленський наголошував, що «ядром гарантій безпеки для України має бути членство в НАТО», то вже у грудні заявив, що ми готові відкласти прагнення вступу до альянсу взамін на гарантії безпеки від США.

На це безумовно вплинули російські вимоги до так званого мирного плану, одним із пунктів якого є гарантії невступу України в НАТО.

Але тут є про що подумати.

Ну і головний меседж – найкраща гарантія безпеки для України і для Європи – сильні Збройні сили України.

Попри холодний душ від американців, ми все ще маємо партнерів, на яких можемо розраховувати. Цієї допомоги не завжди достатньо, але без неї нам точно було б набагато важче.

Ключовою подією року стало рішення ЄС про надання Україні допомоги в сумі 90 мільярдів євро на 2026-2027 роки.

Мала змогу особисто перебувати у Брюсселі під час Саміту ЄС, на якому лідери країн-членів шукали компроміс до третьої ночі.

Річ у заблокованих російських активах, які й хотіли використати для надання фінансування Україні. Однак на заваді стояла Бельгія та ще низка країн, де й зберігаються активи, побоюючись позовів РФ до суду та російських погроз.

Про реальну оцінку цих погроз особисто ставила запитання високій представниці ЄС Каї Каллас. На що отримала відповідь: «Складно уявити суд, який ухвалив би рішення на користь Росії». Однак цих запевнень виявилося замало. 

Попри довгі дискусії, допомогу для України надаватимуть не коштом заблокованих російських активів, а кредитом на основі бюджету ЄС. Повертати цю позику ми повинні лише після виплати Росією репарацій.

Утім, більше тішить історичне рішення ЄС про безстрокове блокування цих активів. Для цього, щоб обійти вето прем’єра Угорщини Віктора Орбана, вперше застосували статтю 122 статуту ЄС, яка дозволяє відійти від одностайності у критичних ситуаціях і голосувати кваліфікованою більшістю.

Згадаю тут і про 100-річну угоду про партнерство, яку Україна підписала з Великою Британією. Вона покликана зміцнити зв’язки між двома країнами в усьому спектрі відносин: від торгівлі, безпеки та оборони, до науки та технологій, освіти, культури тощо.

У 2025 році ми вперше побачили в нашому небі французькі винищувачі Mirage 2000. 

А у Страсбурзі Володимир Зеленський та генеральний секретар Ради Європи Алан Берсе підписали Угоду між Україною та Радою Європи про створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України.

Плече підтримки ми відчували на різних рівнях: від великих пакетів зброї до рибальських сіток чи автівок, від налагодження культурних зв’язків до підтримки українського громадянського суспільства.

Цього року чимало наших сусідів чи партнерів обирали нову владу. Десь ми зітхали з полегшенням, а десь – з тривогою.

Приміром в Німеччині на виборах переміг лідер німецьких консерваторів Фрідріх Мерц. У листопаді цього року Німеччина погодила бюджет на 2026 рік із рекордною сумою для України.

Вибори в Румунії запам’яталися TikTok-прецедентом, коли у першому турі перемогу здобув проросійський кандидат Келін Джорджеску. Конституційний суд країни анулював результати через масштабну кампанію з використанням тисяч акаунтів у соцмережах TikTok і Telegram для просування Джорджеску, який задекларував нульові витрати на кампанію.

Зрештою новим президентом країни став проєвропейський політик Нікушор Дан, а Румунія залишається одним з найнадійніших партнерів України.

Новим польським президентом став кандидат від партії «Право і справедливість», голова польського Інституту національної пам'яті Кароль Навроцький. Під час передвиборчої кампанії він заявляв, що Україні не бачити НАТО та ЄС, якщо вона не відповість за «злочини» на Волині. А за час на посаді встиг заявити, що востаннє підписав закон про допомогу українським біженцям і подати до Сейму законопроєкт про запобігання «пропаганді бандеризму» та «запереченню волинських злочинів», який там, на щастя, відхилили.

Емоційна виборча кампанія у Чехії завершилась перемогою на парламентських виборах популістської партії ANO експрем’єр-міністра Андрея Бабіша. 

А Молдова захистила проєвропейський курс, проголосувавши за Партію дії та солідарності чинної президентки Маї Санду на парламентських виборах.

Наостанок залишу вам до прочитання чи перегляду матеріали, які запам’яталися мені за цей рік.

Неможливо оминути реакцію наших партнерів на «бліцкринж з НАБУ і САП», який міг поставити під загрозу нашу євроінтеграцію. 

2025 рік приніс змін і до Ватикану, де попрощалися з Папою Франциском і обрали нового понтифіка – Лева XIV.

Голлівудська зірка Анджеліна Джолі знову завітала до України, але тепер її маршрут проліг аж до вкритого антидроновими сітками Херсона, який нон-стоп обсрілюють росіяни.

І мій спогад з поїздки до Румунії на початку року, де я поспілкувалася зі студентами, які гуртують українську молодь, щоб не втратити зв’язок з Батьківщиною.