Пам'ятник королеві Єлизаветі у Осло: як донька Ярослава Мудрого стала символом партнерства між Норвегією та Україною
6879 
Освічена й шляхетна київська княжна, яка захопила своєю вродою відважного норвезького воїна з тонкою душею поета. Єлизавета Ярославна, одна з дочок київського князя Ярослава Мудрого, стала королевою Норвегії та прикладом сильної жінки у Середньовіччі. Союз Єлизавети та Гаральда III Суворого асоціюється у нас із історією кохання, але це також і символ тисячолітнього зв’язку між Україною та країнами Скандинавського півострова.
Ім’я князівни – Еллісів – увіковічене у баладах, написаних Гаральдом, які тепер ми можемо читати у перекладі Івана Франка, скандинавському епосі, сучасних творах і виставах. Військова операція з допомоги Україні від Норвегії має назву «Операція Еллісів», а у жовтні 2025 року в Осло, столиці Норвегії, встановили монумент на честь Єлизавети Ярославни.
Його особлива концепція нагадує нам про часи морських походів Гаральда і пошуку шляху додому за сонцем, проміння якого із центру Осло вказуватиме напрямок до Києва.
Яку роль для норвежців та українців у Норвегії відіграє постать Єлизавети, чому ми знаємо мало фактів з її біографії та як ідея для пам’ятника з’явилася завдяки сучасній історії кохання – координаторка українських культурних проєктів у Норвегії Юлія Підлісна та данська мисткиня й авторка монумента Сідсель Бонде розповіли журналістці Район.Закордон.
Україна стала прихистком для норвежців, а Норвегія – для українців
Юлія Підлісна захопилася постаттю королеви Єлизавети через книгу норвезької письменниці Вери Генріксон «Королівське дзеркало», яку переклала українською Наталя Іваничук. Це художній роман, який, однак, базується на історичних фактах.
Його наскрізною лінією є історія кохання Єлизавети. Уперше Гаральд III Суворий та княжна побачилися, коли вона була зовсім маленькою. Через хитке становище після вбивства брата Олафа II Святого у 15-річному віці Гаральду довелося шукати політичного притулку. Він знайшов його на службі в князя Ярослава Мудрого. До Русі він вирушив разом з племінником Магнусом I Добрим.
На думку Юлії, саме Магнус, який згодом стане королем Норвегії, зростав разом з Єлизаветою при Києві, адже вони були однолітками.
«Ці двоє майбутніх королів вибирають Київ як безпечне місце, де вони можуть врятувати своє життя. Тобто вони були біженцями. Це історія, яка за 1000 років перевернулась - тоді вони приїжджали в Київ, а зараз Норвегія приймає біженців з України. Це показує, наскільки ми одне одного підтримували», – каже Юлія.
Виїхавши з рідної країни у юному віці, Гаральд як особистість формується не в Норвегії, а в Києві, згодом – в Константинополі, що також свідчить про наш зв’язок.
За переказами, Гаральд просить у Ярослава Мудрого руки його доньки Єлизавети, однак князь відмовляє йому, адже він не має ні титулу, ні статків.
Тож майбутній король Норвегії вирушає до Константинополя, де вступає на службу до імператора. Гаральд проявляє себе як талановитий полководець та мужній воїн, і у походах здобуває славу та багатство.
Вирізнявся він навіть підходом до карбування монет, адже зображав не типове для тих часів обличчя правителя, а трикветр (стародавній сакральний символ, що складається з трьох переплетених петель, які символізують триєдність).
Про його подорожі згодом видали кілька книг, а маршрути намагалися повторити сотні років потому норвезькі журналісти. Однак свої мандри Гаральд вдало описував і сам, адже був талановитим скальдом. Свої балади він присвячував, зокрема, і київській княжній, відомі як «Станси Гаральда на честь Єлизавети Ярославни».
«А проте дівчина з руської країни, Що в короні сяє, Мене не приймає…» – писав Гаральд у своїй «Пісні про дівчину з Руської країни».
В українському перекладі можемо читати ці рядки завдяки старанням Івана Франка, який ще у 1907 році опублікував його у літературно-науковому віснику.
«Для мене було відкриттям, що Франко переклав майже всі скандинавські, ісландські саги якраз щоб показати наш зв'язок. Бо не тільки Єлизавета, а чотири норвезькі королі насправді були в Києві», – пояснює Юлія.
Окрім Гаральда та Магнуса, мова йде про Олафа I Трюггвасона, який бував в українській столиці ще за часів Володимира Великого, та Олафа II Святого – зведеного брата Гаральда, який був закоханий в майбутню дружину Ярослава Мудрого Інгігерду, але одружився з її сестрою – Астрід.
Приклад сильної жінки у Середньовіччі
Юлії доводилося збирати інформацію про Єлизавету по крихтах, адже у сагах, з яких більшість істориків черпали дані про цей період, йдеться здебільшого про чоловіків.
У своїх пошуках українка натрапила на книгу норвезької письменниці Інгеборг Рефлінг Хаген. Через активну боротьбу проти нацистської окупації її засудили та мали вивезти на страту в Німеччину. Жінка врятувалася, вдавши божевільну, й у засланні організувала театр, та серед іншого написала для нього п’єсу – «Еллісів і Гаральд». Твір став дуже популярним у 70-х роках, а з виставою театр гастролював різними містами.
«Я знайшла двох акторів, які грали в цій виставі. Після цього вони, до речі, одружилися. У них я запитувала, чому Інгеборг зацікавилася саме цією історією? Як мені пояснили, мабуть, вона бачила в постаті Гаральда себе. Її цікавило, наскільки він змінився як людина, поїхавши ще зовсім юним у Київ і чому все-таки став суворим, повернувшись із завоювань», – розповідає Юлія.
Однак найціннішим для неї у цій книзі стало те, що авторка посилається на праці норвезького письменника Генріка Верґеланда. А також наголошує – попри те, що у Норвегії Гаральд одружився вдруге з Торою Торбергсдоттир, яка народила йому спадкоємців, титул королеви все ще належав Єлизаветі.
Тора ж мала титул «гюсфру» – господиня дому.
До Британії, де відбулася битва при Стемфорд Брідж у 1066 році, Гаральд взяв саме київську княжну та двох їхніх дочок, але саме там він і загинув, уражений ворожою стрілою.
«Що це означає? Він хотів зробити Єлизавету не просто королевою Норвегії, а об'єднаного королівства Норвегії та Британії. Тобто її статус був дуже важливий і для Гаральда. Коли ми проводимо зараз конференції, зустрічі, то підкреслюємо, що жінки відігравали важливу роль у Середньовіччі. З цим важливо працювати. Зараз, завдяки історичним фактам, ми можемо зрозуміти, за що саме вони відповідали та що робили», – наголошує Юлія.
Важливо відчувати, що ти не перший на цих землях
Українська громада у Норвегії існує вже понад 30 років й, за словами Юлії, ідея про встановлення пам’ятника Єлизаветі Ярославні зародилася давно. Однак офіційно цей процес розпочався у 2019 році, коли до Осло прибула делегація з України на чолі з Андрієм Парубієм – на той момент Головою Верховної Ради України. Тоді громада мала перші зустрічі з мером міста та подала офіційну заявку на встановлення монумента, розпочавши переговори з культурним відділом Осло.
Середньовічний замок, в якому жили Єлизавета та Гаральд, на жаль, не зберігся. Однак є залишки руїн храму святої Діви Марії, що була побудована за час їхнього правління.
«Першу дочку подружжя теж звати Марія. Історичних фактів про це мало, але ми можемо припустити, що культ Марії Богородиці був дуже великий в Київській Русі. Те, що вони побудували церкву імені Марії також свідчить про зв'язок між Києвом і Осло», – каже Юлія Підлісна.
Поблизу цих руїн також є церква Климента, яка вважається найдавнішою в Норвегії. Існує теорія, що вона має таку назву через те, що Гаральд привіз до Осло рештки папи Климента I з місць поблизу Херсонеса (античне і візантійське місто-держава в південно-західній частині Криму).
Утім, вибір місця для встановлення пам’ятника пав на історичну частину Осло, де розташована площа імені Гаральда та монумент, створений на його честь, як засновника міста, у 1905 році. Рівно через 120 років поряд з ним постав монумент, присвяченій його дружині.
У конкурсі проєктів пам’ятника брала участь і українська команда, але за рішенням журі перемогу здобула данська мисткиня Сідсель Бонде.
Київ та Осло в обіймах світла
«Мені подобається думати, що вона певним чином прошепотіла мені цю ідею на вухо», – розповідає про свій проєкт авторка.
Вона працює скульпторкою вже близько семи років і зазначає, що любить мистецтво, адже завдяки йому може поєднати в одному втіленні ідентичність та історію та вписати їх у потрібний ландшафт.
Так сталося і з пам’ятником Єлизаветі, про яку Сідсель дізналася, коли побачила конкурсну заявку. Однак згодом виявилося, що один із родичів мисткині досліджував її історію та навіть написав п’єсу про них із Гаральдом.
«Я відчула, що тут щось є і була здивована, що ніколи про неї не чула. Раніше я працювала з творами мистецтва, які мали стосунок до історичних подій, а також про епоху вікінгів. Тож це період, який мене цікавить і я хотіла глибше зануритися в цю історію», – пояснює скульпторка.
Вона відзначає, що її вразила влада Єлизавети, адже цей шлюб став основою для зміцнення торгівлі між багатьма державами, та її роль у поширенні християнства на теренах Норвегії.
Ознайомившись із творчістю Гаральда, мисткиня відзначила для себе образ «золотого кільця», який рефреном простежується у його віршах.
Однак остаточно рішення про дизайн Сідсель ухвалила лише познайомившись зі своїм теперішнім чоловіком-моряком. Як і Єлизаветі, мисткині часто доводиться чекати на коханого із рейсів. Свій шлях додому в давнину моряки шукали саме за зірками та сонцем, яке водночас є ідеальним образом «золотого кільця» – найдорожчої коштовності, яку ми маємо. Сама Єлизавета для Гаральда теж була своєрідним «золотим кільцем» – сонцем, якого він прагнув.
«Я ніби запитувала: Єлизавето, яким ти б хотіла бачити свій меморіал, випускала це в повітря, а незабаром після цього зустріла свого чоловіка. Тоді речі стали на свої місця. Під час роботи над пам’ятником розгорталася моя власна історія кохання. Тому це сімейний проєкт», – зізнається Сідсель.
Чоловік допоміг скульпторці із розрахунками, а сестра-художниця – із візуальним оформленням.
Форма пам’ятника теж невипадкова, адже нагадує про камені, які в давнину розміщували на землі та завдяки сонцю вираховували час, дати та потрібні напрямки. Надихнувшись цим, Сідсель створила камінь, завдяки якому теж можна дізнатися напрямок до Києва.
Скульптура має конічний отвір, заповнений напівпрозорим каменем – оніксом. Коли сонце спрямоване на Київ під азимутом 121,5°, світло проходить крізь нього і створює «золоте кільце». Однак цей ефект можливо побачити лише в період з 21 березня до 21 вересня.
«Він спить до весни. І це ніби створює цю можливість стояти там у цю мить і чекати, роздумувати про Єлизавету та її історію. Ви точно відчуєте цей момент, коли Осло та Київ, ніби в обіймах, опиняться в одному світлі», – розповідає мисткиня.
На втілення проєкту Сідсель отримала мільйон норвезьких крон з бюджету. Граніт, з якого створений монумент, принципово обирала із каменярні неподалік Осло, адже пам’ятник Гаральду теж був зроблений з місцевих матеріалів.
Скульпторка зізнається, що до офіційної презентації не до кінця усвідомлювала роль цього пам’ятника для відносин між Україною та Норвегією, однак реакція людей на цю подію вразила її.
«Для мене було великою честю те, що мені довірили це замовлення. Я справді відчула, що це означає для вас і була дуже зворушена і вдячна», – підсумовує Сідсель Бонде.
***
Створено за підтримки урядів Норвегії та Швеції в межах Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання.