«Українці за кордоном – реальна сила, яка має вигризати землю заради перемоги», – лідерка української діаспори в Польщі Наталія Панченко
2171 
Зима 2025–2026 років стала черговим випробуванням для українців як всередині країни, так і за її межами. Збільшення антиукраїнської риторики, втома від війни та політичні маніпуляції створюють складне тло для роботи активістів.
Про незламність киян, «дві Польщі», шантаж нафтопроводом «Дружба» та зникнення профільного міністерства журналіст Район.Закордон Юрій Конкевич говорить з громадською активісткою, правозахисницею, однією з лідерок української діаспори в Польщі, головою ради Фонду Stand with Ukraine, співзасновницею «Євромайдану-Варшава» Наталкою Панченко.
Надія серед темряви та генератори для Києва
Попри фізичну втому, Наталія зізнається: зиму пережила тяжко, але значно легше за тих, хто на фронті чи в блекаутах. Найбільшою мотивацією стали поїздки до столиці України з акцією «Тепло з Польщі для Києва». На момент розмови ініціатива зібрала понад 11 мільйонів злотих (близько 100 млн гривень).
Коли волонтери привозили генератори на лівий берег Дніпра, їх вражала не скарга на відсутність світла, а залізна воля людей. Саме ця незламність українців, які облаштовують побут у надскладних умовах і відмовляються покидати домівки, стала для активістки головним джерелом надії.
«Ці люди були для мене найбільшою радістю і найбільшою мотивацією, тому що я розуміла, що їх нічого немає чогось такого в світі, щоби могло зламати український народ. І для мене було великою честю бути частиною цього народу. Тому якісь там хвороби, не знаю, закладений ніс чи щось, це все якісь дрібнички, які можна пережити. Головне, щоб нам вдалося бути єдиними. І головне, щоб нам вдалося перемогти одне єдине велике зло, яке називається словом Росія. І тоді, я думаю, що багато хто із нас буде бати купу часу на багато речей, яких ми вже понад чотири роки не робили і які ми все відкладаємо, які би дуже хотілося зробити», – зазначила Наталія.
Дві Польщі: від Сікорського до Брауна
Лідерка української діаспори в Польщі розповідає, що в польському політикумі сьогодні існують два паралельні світи. З одного боку – міністр закордонних справ Радослав Сікорський, який відкрито хвалить українців за економічний внесок. Він наголошує на створенні 120 тисяч нових бізнесів та на тому, що рівень професійної активності іммігрантів часто вищий за показники самих поляків.
З іншого боку – ультраправий політик Гжегож Браун, чий антиукраїнський рейтинг на початку 2026 року сягнув майже 10%. За словами Панченко, ці дві сили існують як колишні українські патріотичні рухи поруч із ОПЗЖ. Частина суспільства, на жаль, піддається російським наративам, які часто легалізуються через праворадикальні сили.
«У сучасній Польщі паралельно існують два політичні світи. Це дуже схоже на ситуацію в Україні, де тривалий час функціонували партії прихильників «руского міра», чиї погляди були незбагненними для більшості українців. Схоже ми бачимо і в Польщі. З одного боку є міністр закордонних справ Радослав Сікорський, який оперує фактами й чітко пояснює вигоду від співпраці з Україною – від розбудови бізнесу до торгівлі. З іншого боку – Гжегож Браун, чиї тези дивують більшість поляків. Проте залишається меншість (близько 10%), яка вірить в антиукраїнські наративи й не жахається навіть проросійської риторики. Українцям важливо розуміти: це не є чимось надзвичайним чи притаманним лише Польщі. Ми самі мали в парламенті партію, що відкрито просувала позицію агресора під час війни. Існує чимало припущень щодо фінансування таких сил Росією. Приклади з інших країн, зокрема Великої Британії, де депутати потрапляли за ґрати через проплачені Кремлем наративи, доводять, що таку ймовірність не можна виключати. Отже, хоча антиукраїнські випади нас бентежать і стосуються кожного особисто, це явище не є новим. Це виклик, характерний сьогодні для багатьох країн нашого регіону. Це політична реальність, у якій нам доводиться працювати».
Тривожна тенденція: чому акцій підтримки стає менше?
Цього року роковини повномасштабного вторгнення у Варшаві зібрали близько 5 тисяч людей на Замковій площі. Хоча захід мав високий рівень представництва – п’ять польських міністрів та 21 посол – кількість учасників зменшилась порівняно з минулими роками, коли виходило до 20 тисяч.
«Цього року на нашу акцію у Варшаві вийшло понад 5 000 людей, хоча раніше такі заходи збирали 15–20 тисяч. Ми ретельно перевірили статистику промоції та охоплення – вони були навіть вищими, ніж у минулі роки, тож справа не в недопрацюванні організаторів. Спілкуючись із лідерами українських діаспор з інших країн, ми зрозуміли, що це глобальний тривожний тренд: українці всюди почали менше виходити на акції та публічно демонструвати підтримку. Мене це щиро засмучує, адже люди в окопах стоять роками без можливості просто піти додому, і мені важко зрозуміти, чому цивільні в мирних умовах не завжди готові присвятити свій час перемозі. Ми маємо буквально «вигризати землю», щоб допомогти країні, адже зараз сила українців за кордоном – це реальний інструмент впливу на уряди Європи, від рішень яких залежить наш бюджет і військова підтримка. Цьогорічна акція була тривалою, бо ми залучили мерів, міністрів та понад 20 послів від Японії до Канади – людей, які безпосередньо формують міжнародну політику. Було прикро читати коментарі в соцсмережах від тих, хто йшов з акції, бо не хотів слухати промови чи не розумів присутності гурту «Антитіла». Для тих, хто знається на адвокації, це був найвищий рівень публічної дипломатії: коли музиканти, що приїхали з фронту, говорять політикам про «Фортецю Бахмут», це впливає на їхні рішення набагато сильніше за будь-які звіти. Те, що людям доводиться впрошувати та пояснювати важливість таких заходів, є сигналом для нас як для громадянського суспільства – ми маємо ще багато працювати, щоб навчити суспільство розуміти ці процеси та їхню стратегічну вагу для України».
Зростання недоброзичливості та правовий захист
Статистика свідчить, що відсоток українців, які стикаються з неприязню в Польщі, зріс із 5% у 2022 році до 36% у 2025-му. Це наслідок роботи ботоферм та пропаганди. Наталія закликає не ігнорувати образи чи ксенофобію, а йти до поліції.
У Польщі вже є успішні кейси, коли кривдники несли реальну відповідальність – від штрафів до позбавлення волі. Створення спеціальних прокуратур для розслідування злочинів на ґрунті ксенофобії має пришвидшити винесення вироків і зламати відчуття безкарності у радикалів.
«В інформаційному просторі Польщі, особливо в соцмережах, дійсно побільшало антиукраїнської риторики. Ми розуміємо, що це наслідок роботи російських ботоферм, але, на жаль, частина людей вірить у цю пропаганду. Це призводить до реальних конфліктів: від образ за національною ознакою до бійок. Я закликаю всіх українців: якщо ви стали жертвою ксенофобії, навіть якщо це «просто» образи, – йдіть до поліції та прокуратури. У Польщі передбачена жорстка відповідальність за такі злочини. Я сама маю кілька відкритих справ через погрози й завжди дію як законослухняна громадянка. Судові процеси можуть тривати довго, але вирок – штраф або навіть позбавлення волі – діє на правопорушників як «чарівна паличка». Коли людина отримує реальний термін або величезний штраф, її ставлення до мігрантів різко змінюється. Польська держава не ігнорує проблему. Міністр юстиції та генпрокурор уже оголосили про створення спеціальних прокуратур для розслідування справ на ґрунті ксенофобії за пришвидшеною процедурою. Це надзвичайно важливо, адже почуття безкарності – головна причина агресії. З іншого боку, проблемою є необізнаність самих українців: багато хто навіть не здогадується, що за погрози у Facebook можна і треба подавати до суду. Нам потрібно ламати стереотипи та долати страх перед правоохоронною системою. Чим більше буде офіційних скарг і успішних судових кейсів, тим швидше зменшиться кількість злочинів. Злочинці мають розуміти, що за свої дії доведеться нести відповідальність, а українці – відчувати, що вони здатні захистити свої права в правовій державі».
Куди зникло Міністерство національної єдності?
Більше пів року в Україні не функціонує Міністерство національної єдності (так зване «Міністерство повернення»). Громадський сектор відчув це миттєво – системний зв'язок із державою знову зник. Хоча до структури було багато питань, вона забезпечувала діалог із діаспорою як із пріоритетом.
Зараз ці функції розділені між МЗС та Мінсоцполітики, проте для них робота з українцями за кордоном є лише одним із багатьох завдань. Громадські організації знову змушені шукати шляхи комунікації самотужки, сподіваючись, що держава знайде ресурс для підтримки тих, хто є голосом України в Європі.
«Попри можливу критику на адресу цього відомства, з його появою діаспора вперше стала пріоритетом. Ми мали щомісячні візити посадовців до Польщі та відчували, що комунікація нарешті налагоджується. На сьогодні функції співпраці з діаспорою та питання повернення українців розділені між Міністерством закордонних справ та Міністерством соціальної політики. Ми продовжуємо діалог, проте ключова проблема в тому, що для обох міністерств робота з діаспорою є лише одним із багатьох обов’язків, прописаним «дрібним шрифтом» наприкінці списку завдань. При такому розподілі повноважень неможливо підтримувати ту активність, яка була раніше. Сумно, що велика надія на створення профільного міністерства, здатного побудувати стратегічну співпрацю з українцями за кордоном, так швидко з’явилася і так само швидко зникла. Добре, що про діаспору взагалі згадують, але ми знову втратили статус важливого державного пріоритету».
Попри всі організаційні виклики та брак системної підтримки українських громадських організацій за кордоном, головним рушієм залишається незламність. На таких людях, які координують допомогу та тримають наш стрій у Варшаві, сьогодні тримається чимало стратегічних справ. Тож поки в нас вистачає сил «вигризати землю» заради перемоги, наша боротьба триває.
ФОТО – зі сторінки Euromaidan-Warszawa
***
Створено за підтримки урядів Норвегії та Швеції в межах Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання.