«Не маю права втомитися»: литовець допомагає Україні та ЗСУ з 2014 року
1252 
Литовець Людвікас вперше долучився до допомоги Україні ще у 2014 році. Тоді одна харківська волонтерка збирала кошти на плитоноски. Чоловік побачив це, написав, зробив переказ. І вони час від часу підтримували зв’язок. А коли настало 24 лютого 2022 року, іноземець одразу зателефонував та почув страшну відповідь: «У нас реальна війна». За кілька днів із першим авто на допомогу ЗСУ він вже був в Україні.
Українець Тарас жив та мав роботу за кордоном. Однак вже 26 лютого 2022 року він повернувся до Луцька. З того часу й долучився до допомоги військовим та цивільним, які постраждали від збройної агресії Кремля. А одним із тих, з ким співпрацює, є Людвікас.
Про цю міжнародну дружбу, справжню солідарність і волонтерство без кордонів говорили у студії «Вечірнього Району» одразу двоє гостей – представник литовської благодійної організації For Peace and Freedom («За мир і свободу») Лудвікас Васіліаускас та керівник «Волонтерської ініціативи Волині» Тарас Домальчук.
Литва: цифри, які говорять
Литва є одним з найефективніших союзників України у протистоянні російським окупантам, надаючи дійсно масштабну допомогу. Загалом, як озвучило Міністерство закордонних справ країни, у грошовому еквівалентів давно вже перевищує 1,7 мільярда євро (станом на лютий 2026 року), з яких понад 1 мільярд євро – військова допомога. Уряд Литви підтвердив довгострокове зобов’язання щороку виділяти не менш ніж 0,25% ВВП на підтримку оборони та безпеки України. Країна також активна у просуванні використання заморожених російських активів для фінансування відновлення України.
Для держави з населенням у межах 2,8 мільйона громадян це один із найвищих показників підтримки України у світі. І литовці та литовки також особисто долучаються до боротьби з Росією у різноманітних ініціативах.
Від донату наУкраїну – до поїздок до військових
Організація «For Peace and Freedom», як піджартовує Лудвікас Васіліаускас, є ніби родинною справою. Він – керівник. А залучені і дружина, і найближче коло спілкування (150-200 людей). Звичайно, донатять і ті, кого чоловік особисто не знає.
«Ті, яким небайдужа ваша країна та те, що тут відбувається», – уточнює чоловік.
У крайній березневій поїздці Людвікас з дружиною привезли в Україну адресну допомогу на одну з бригад: сухпайки, які можна для військових закидати з дронів, бандажі, турнікети та інші медичні вироби.
Вперше ж іноземець побував у нас теж у березні, але 2022-го. Щоправда, підтримка України для нього розпочалося до повномасштабної війни, у 2014 році.
Читайте також:
Литовець волонтерить для України з 2014-го«Одна волонтерка з Харкова робила збори на плитоноски для медиків. Вона працювала з литовським фондом. Я побачив у «Фейсбуці» тоді оголошення про ці збори. Зв’язався, зробив переказ. Вона купила плитоноски. Потім раз на рік-півтора списувалися… Але прийшло 24 лютого 2022 року. Звичайно, я їй подзвонив із питанням, що у Харкові діється. Бо одне – брати інформацію з новин, а інше – почути, що справді люди, які там, бачать. Вона сказала: «У нас реальна війна», – пригадав ті події литовець.
Він каже, що сам стикався з військовою службою, тож знав, де є проблеми. І що, наприклад, завжди треба автотехніку, щоб їздити, перевозити людей. Уточнив це у харківської волонтерки, порадився з дружиною (з нею, до слова, вони займалися на аматорському рівні автоспортом по бездоріжжю і мали спортивний позашляховик) – і вже за півтора тижня від початку повномасштабного вторгнення заїхав в Україну з першим авто. А ще – з іншою допомогою (наприклад, турнікетами), на які скинулися, коли дізналися про плани Людвікаса, його знайомі та колеги.
У волонтерстві – з перших днів повномасштабного вторгнення
Активне волонтерство Тараса Домальчука розпочалося із лютого 22-го року. Щоправда, він працював за кордоном, проте вже 26 лютого був в Україні.
«І буквально відразу розпочали ми з маленького збору продуктів харчування й інших необхідних речей з доставкою безпосередньо до військових. Спочатку долучився до роботи ГО «Станція добра». Пам’ятаю постійні запити, звернення, знайомства з різними підрозділами на різних напрямків. Харківщина, Донеччина, Південь України», – розповів чоловік.
Читайте також:
Кожна машина для ЗСУ – це ще одна поїздка додому: як громада Аугсбурга купує авто і підтримує УкраїнуУ 2023-му він створив «Волонтерську ініціативу Волині». З фондом «For Peace and Freedom» співпрацює вже другий рік.
На запитання, що з поїздок до захисників на лінії бойових зіткнень запам’яталося найбільше, Лудвікас Васіліаускас каже: доброта військових, відвертість, тепле сприйняття допомоги від литовців.
Тарас Домальчук додає, що його організація має у партнерах ще одну ГО з Литви, яка обрала іншу нішу для роботи – допомогу родинам, які живуть прифронтових регіонах, внутрішньо переміщеним особам, сім’ям із дітьми з інвалідністю.
«А ще у мене залишилися друзі по професійній діяльності до війни з Німеччини та Польщі. Фірма, де я працював, долучається постійно до зборів, до закупівлі автомобілів, до придбання інших технічних засобів для військових», – розповів лучанин.
Людвікас про своє волонтерство каже, що має низку підрозділів, яким литовці намагаються допомогти. Чимала ніша в роботі – співпраця з полком «Айдар». Мають конкретні запитати від українських захисників і, жартує, працюють, як пожежні, – намагаються якнайшвидше потреба «погасити».
«Впаде Україна – Росія піде на Литву»
Іноземець розповідає, що у його країни є усвідомлення того, що вона в зоні ризику нападу російського агресора. Проте визнає, що не всі громадяни однакові у своєму сприйнятті.
«Є ті, які розуміють, що це реальна загроза. Якщо впаде Україна, то все ці окупаційні війська підуть на нас. Якщо боротиметься, то росіяни придумають якісь асиметричні атаки. «Зєльониє чєлавєчкі», «добриє вєжлівиє люді» чи інша погань усяка…Ще маємо таке середовище, в якому «давайте жити мирно!» Мовляв, ми нікого не чіпаємо – ніхто не чіпатиме нас. І, звичайно, як і у вас, є ватники, п'ята колонка, ця шваль вся, яка чекає на «рускій мір». Не хочу лаятись. Але вони не розуміють, що коли ця орда прийде, ніхто на них зважати не буде. Ще й так само, як в Україні, коли зайдуть перші окупанти, то одразу й постріляють половину тих ждунів», – емоційно ділиться баченням співрозмовник.
А щодо підготовки Литви до захисту від ймовірного нападу Росії, то, каже він, цей процес вже триває. З’явилося багато матеріалів у медіа на цю тему. А ще громадян країни проходять військову перепідготовку.
«У нас є така напіввійськова організація. І люди працюють на своїх роботах, а у вільний час самі купують екіпірування й тренуються (за державної підтримки). Тепер у нас армія напівпрофесійна-напівпризовна. На заклик держави відгукнулося дуже багато добровольців, які не чекали, поки їх «смикнуть» через призов», – розповів Людвікас
Він має пояснення такому стану справ Каже, що більшість литовців розуміє, що чому і як треба готуватися та хто такі російські військові.
«Ми мали «радість» жити при радянській окупації 50 років. Ми знаємо, що таке Сибір, шахти, репресії. Мені, моїй сім'ї, людям, з якими я спілкуюся, моїм друзям ця шваль російська тут не потрібна», – категоричний литовець.
Завдання ворога – підірвати довіру до волонтерства
Обоє чоловіків визнають, що зі зборами щораз важче, бо є і зневіра, і знецінення роботи волонтерів. Щораз частіше можна почути: «Для чого ви допомагаєте? Навіщо ви просите гроші? Кому воно це потрібно?» Попри постійні звернення, закривати запити складно.
«Це не 2022-й, не 2023 роки. Зараз як звертаєшся, то часто від результатів опускаються руки. Але потім їдеш до військових, ночуєш у тих умовах, у яких живуть, сплять та боронять нас хлопці. І коли вертаєшся додому, то думаєш: «Стоп, ти тут в теплі, в тебе є світло, в тебе є вода, над тобою не літають шахіди й ракети, ти не чуєш постійно, цілодобово майже, сирени!». І береш себе в руки та волонтериш далі», – розповів Тарас.
«Цей стрім новинний про Україну у нас став значно меншим, ніж був. Плюс люди, напевно, вже звикли до війни. Є така категорія, яка думає, що «ось я одного разу задонатив, галочку собі поставив, моя справа зроблена». Небагато людей тих, які з початку 2022-го до сьогодні регулярно роблять перекази», – додає Людвікас.
Він впевнений, що на падіння активності зборів впливає і гібридна війна, яку Росія веде постійно та спрямовує зусилля, зокрема, на підрив довіри до волонтерства.
«Бачу вкиди типу «не допомагайте, гроші йдуть казна-куди» і в себе, й у вас. Часто заходять м'яко, аби лиш посіяти сумніви: «А ви впевнені? А чи ви знаєте особисто цих людей, яким перераховуєте гроші?», – додає до слів українця литовець.
Люквікас розповідає, що у його країні є і партії проросійські, і політики з гаслами, які мають на меті приспати пильність. Типу: «Треба жити мирно. Це наш сусід. Все добре, нічого нам там не буде, а український президент сам винен».
Водночас не обходиться і без агресивної риторики «ісконно рускіх» у стилі «Які ви литовці! То наше. Завтра прийде наша влада».
Буває й агресивна така пропаганда, коли людина, наприклад, демонстративно одягає майку з надписом «СРСР». На щастя, це карається законом.
Це всі речі відбуваються паралельно з жорстокою фізичною війною на лініях бойових зіткнень. Тож зупинятися, кажуть волонтери, ще дуже рано.
«Мене у 2022році запитали військові з однієї бригади: «Ти тут на раз, на два рази, на три рази?» Я їм заперечив, подарував стяг з символікою моєї країни і сказав: «Литва була, є і буде разом з вами до перемоги». На щастя, вони живі, воюють. У них мій прапор. І є моя обіцянка», – наголошує литовець.
Чоловік визнає, що таки бувають моменти шаленої втоми.
«Коли поїздки, коли доби чотири не сплю нормально. Повертаюся додому, а тут ще й збір не йде. І ніби самі теж опускаються. А потім думаю: «А вони там, на нулі, не втомились?» То яке право я маю втомитися, якщо дав їм обіцянку!», – риторично питає Людвікас.
Автомобілі, засоби радіоелектронної боротьби, різноманітні дрони, обігрівачі, павербанки, екофло, блоки безперебійного живлення їдуть з Литви в Україну, щоб допомагати боронити незалежність цих держав. Бо, каже Людвікас Васіліаускас, треба зібратися і вигнати «цих виродків, які прийшли до вас». А щоб це сталося, необхідно мобілізувався й були єдиними.
«Не питайте, що солдати зробили для вас, а запитайте самі в себе, що ви зробили для тих солдатів. Треба постійно віддавати якусь частину заробленого на ЗСУ. Хай це буде підрозділ, де є рідні-знайомі, хай це будуть організації чи благодійними, яким довіряєте. Але не можна забувати, що Україна в війні. Потрібно нею жити і допомагати війську, а особисті чвари й не порозуміння просто відкласти на потім», – додає Тарас.
***
Створено за підтримки урядів Норвегії та Швеції в межах Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання.