«Уявіть, що армії РФ та України об'єднаються»: як Норвегія відкрила гроші своїх майбутніх поколінь для ЗСУ
2924 
Російська пропаганда на Півночі Європи роками вибудовувала міф про власну непереможність та «безпечну відстань» для скандинавів. Проте українцям вдалося цей міф зруйнувати.
Поки офіційні канали шукали компроміси, українська команда вела запеклі дискусії безпосередньо з норвезьким суспільством та ламала опір місцевих політичних партій.
Чому Норвегія погодилася фінансувати ЗСУ з грошей, які берегла для майбутніх поколінь, що таке «шведський Крим» і будувати міцний демократичний фундамент у Трускавці — читайте в інтерв'ю для Район.Закордон з Лілією Гончаревич, екскерівницею дипломатичних місій України у Швеції та Норвегії, дипломаткою з 20-річним досвідом.
Лілія Гончаревич — в минулому лучанка. А зараз відома як голова Північноєвропейського хабу Україна, засновниця ГО «Демократичний тиждень Карпатське море». Після Трускавця — Візбю (Швеція, червень) та Арендаль (Норвегія, серпень), де українська команда організовує власні хаби та панельні дискусії на внутрішніх скандинавських майданчиках.
Починала як позаштатна журналістка газети «Сім'я і Дім», грала на фортепіано, акордеоні й бандурі, була заступницею голови волинської творчої організації. Та після навчання в Німеччині, стажування у Верховній Раді під час Помаранчевої революції та роботи в комітеті з питань культури разом з Лесем Танюком, вона пішла в МЗС — і пройшла всі щаблі від аташе до тимчасово повіреної у справах України в Норвегії. До цього — вісім років у посольстві України в Швеції.
Саме ці роки в Скандинавії сформували розуміння: громадська та культурна дипломатія відкриває двері там, де класична — лише закриває.
«Де Північна Європа, де Україна?» — так говорили їй у 2007 році, коли вона захищала магістерську роботу з євроінтеграції. Сьогодні вона ставить галочки навпроти пунктів тієї роботи.
У Норвегії щороку відбувається феномен: населення країни ніби переселяється в маленьке місто Арендаль — туди з'їжджається близько 180 тисяч людей. Там — прем'єри, міністри, лідери партій, мери, журналісти, активісти, науковці.
Упродовж тижня відбуваються тисячі панельних дискусій, і жодна не централізована: будь-яка організація може зняти приміщення, запросити спікерів і внести свою тему до загальної програми.
Цей формат народився у Швеції 50 років тому — його запровадив прем'єр-міністр Улоф Пальме. Згодом його запозичила Норвегія, потім Данія, Ісландія, Фінляндія, Естонія, Литва, Латвія. Тепер — Україна.
Трускавець обрали з практичного розрахунку: місто має близько 40 тисяч місць для поселення — достатньо, щоб захід міг рости. А ще Трускавець схожий на Арендаль. Захід пройшов 27–30 квітня
«Це місце, де можна вирішити за тиждень те, що інакше займало б роки роздрібних зустрічей», — пояснює Лілія Гончаревич, засновниця ГО «Демократичний тиждень Карпатське море».
«Спочатку всі партії сказали "ні"»
— Лілію, як вам вдавалося переконати норвезьке суспільство підтримати Україну?
— Це була непроста, тривала і кропітка командна робота. Я добре пам’ятаю перші дні повномасштабного вторгнення Росії, коли і уряд, і парламент Норвегії заявляли: ми готові допомагати, але не постачати зброю. Тоді нам доводилося щодня пояснювати, чому саме військова підтримка є критично важливою для виживання України.
Ми постійно наголошували: якщо Україна не зможе зупинити агресора, загроза неминуче пошириться далі — на країни Балтії, Польщу та всю європейську систему безпеки. Для Норвегії це особливо актуально, адже вона має спільний кордон із Росією і добре розуміє, що таке російські провокації та політика залякування.
Але найважливіше — нам вдалося перетворити підтримку України з абстрактної політичної теми на особисту справу тисяч людей.
Через зустрічі, публічні дискусії, медіа, громадські кампанії та громадські організації, такі як Ukrainian Freedom Convoys, Fritt Ukraina, Norsk Ukraina stötte та багато інших ми змогли запалити не лише звичайних громадян, а й мерів, парламентарів, журналістів та місцевих лідерів.
Українські конвої свободи стали символом солідарності та прямого зв’язку між норвезькими громадами та українцями. Коли мери, депутати чи волонтери власними очима бачили наслідки війни в Україні та знайомилися з людьми, які щодня борються за свою свободу, це змінювало їхнє ставлення набагато сильніше, ніж будь-які цифри чи аналітичні звіти.
Зрештою дедалі більше норвезьких політиків і громадян усвідомили, що підтримка України — це інвестиція у власну безпеку, стабільність Європи та захист демократичних цінностей.
І саме завдяки такій спільній роботі громадянського суспільства, місцевих громад та політичних лідерів Норвегія стала одним із найпослідовніших партнерів України.
Я дуже пишаюся тим, що нам вдалося добитися підтримки нансенської програми. Це фонд — пенсійний для майбутніх поколінь, — який Норвегія ніколи не чіпала.
Нам вдалося переконати, що це дуже гарний шлях для того, щоб підтримка була багаторічною. У 2022–2023 роках Норвегія прийняла п'ятирічну програму — першу серед усіх інших країн. І що важливо: її підтримали всі політичні партії. Це означає, що навіть коли будуть вибори, ця програма все рівно буде діяти.
Вдалося навіть переконати партію Червоних — це так звана комуністична партія, там один представник є в Норвегії. Тому це був дуже важкий шлях. Декілька раундів переговорів. На початку всі партії сказали ні.
— Як Норвегія ставиться до фінансування допомоги Україні — адже звучать аргументи, що це гроші майбутніх поколінь?
— Норвегія є, я б сказала, однією з єдиних країн, яка для того, щоб допомогти Україні, не повинна брати ніде в борг, тому що вона має власні кошти. Вона зараз отримує надприбутки від газу і нафти. Те, що вона використовує ці мільярди євро для України, — абсолютно невелика частина від надприбутків, які вона отримує.
— Яким був ваш аргумент, який найбільше подіяв на скандинавську аудиторію?
— Була гостра дискусія. Деякі опоненти казали, що росіяни не дійдуть до них. Одна з тез нашої делегації була така: «Уявіть, що російська армія, яка вважалася однією з найсильніших, не може справитися з українською, яка взагалі не вважалася сильною. Якщо переможе Росія і російська армія поєднається з українською — ви настільки впевнені, що зможете стримати таку силу?»
Це був один з таких аргументів, який дійсно подіяв. Але норвезьке та шведське суспільство — воно не є однорідним, воно також розділене. Там також дуже ефективно працює російська пропаганда. І тому ось такі нестандартні меседжі, які доносяться самими українцями, що перебувають під обстрілами і розказують реальні рецепти — як вберегтися і як вберегти своє місто, — вони мають надзвичайно важливе значення.
Читайте також:
Нордична п’ятірка – броня для України
«Шведський Крим» під прицілом РФ та уроки виживання для європейських мерів
— Чи є конкретні приклади того, що скандинави усвідомили власну вразливість?
— Так. Наприклад, є острів Готланд — це так званий шведський Крим. Він також зараз дуже потерпає від дезінформації, знаходиться під прицілом. Так само, як і Крим, туди їздять відпочивати. І так само, як Крим, він знаходиться під прицілом російських служб. Росія також не проти була б узурпувати цей острів — він стратегічний з точки зору судноплавства. І саме там, у місті Візбі, проходить шведський Альмедален — той самий демократичний фестиваль, який ми запозичили.
— Наративи для різних аудиторій різняться?
— Звичайно. Наприклад, я викладала в університеті з морського права, де були представники Глобального Півдня. Там наративи зовсім відрізняються від тих, що для країн Північної Європи.
Там я через ініціативу «Зерно з України» пояснювала, чому африканським країнам вигідно бути з Україною і вигідно з нею працювати. Що Україна — це країна, яка не зраджує, яка зацікавлена в будівництві і культурних, і економічних відносин. Для кожної аудиторії ці наративи дуже різні.
«Де класична дипломатія закриває двері — публічна їх відкриває»
— Якими інструментами, крім класичної дипломатії, вдавалося впливати?
— Коли не вдавалося переконати звичайними консервативними дипломатичними засобами, ми пускали в хід елементи культурної та публічної дипломатії. Наприклад, коли ми обмінювали прапори нашої ветеранської збірної на «Леопарди».
Ми провели відкриття історичної виставки «Київська Русь — вікінги» разом з президентом парламенту Норвегії. Таким чином ми показували оцю спільність, єдиність наших і історичних коренів, і також те, що Україна варта того, щоб за неї боротися.
Де класична дипломатія — двері закриваються. Для громадської, публічної дипломатії — вони відкриваються.
Читайте також:
Пам'ятник королеві Єлизаветі у Осло: як донька Ярослава Мудрого стала символом партнерства між Норвегією та Україною— А яку роль відіграло громадянське суспільство Норвегії?
— До цього часу воно було більш-менш таким пасивним, я б сказала. Але саме воно мені допомогло, бо саме воно запитало: «Чим ми можемо допомогти?» З однієї коробки турнікетів — від одного норвежця, який чекав біля дверей посольства, — зараз це близько більше 500 машин лише по лінії однієї організації. Звичайно, що набагато легше просто поставити машини на фуру і привезти. Але тоді немає цієї емоційної прив'язки. Один норвежець, який побував в Україні, розповідає своїм родичам, друзям, колегам — і вони також надихаються.
Як Трускавець став новим Арендалем
— Як виникла ідея перенести скандинавський формат демократичних фестивалів в Україну?
— Ми запозичили його в Норвегії. Коли я очолювала посольство, мене запрошували виступати на багатьох панельних дискусіях в рамках демократичного фестивалю в Арендалі. Я змогла провести там близько 500 зустрічей протягом одного тижня — вирішуючи таку кількість питань, які б я не змогла вирішити за довгий інший період, тому що кожна окрема зустріч зайняла б дуже багато часу. І я побачила, що цей формат дуже гарно працює.
Наприклад, під час першого нашого Карпатського моря я домовлялася з прем'єр-міністром Ісландії щодо багаторічного пакету підтримки України. І вони — як вона і обіцяла — саме під час нашого Демократичного тижня, на прямому зв'язку з нами, голосували за п'ятирічний проект підтримки України.
Читайте також:
«Людина не витримає, а організація – так»: чому норвежці та шведи вкладаютьcя в розвиток громадянського суспільства в Україні— Завдяки вашій проактивності посли різних країн, схоже, стали послами України. Як це працює на практиці?
— Справді, ми стараємося робити так, щоб посли інших країн ставали амбасадорами України і промотували Україну. Це мені вдалося в Норвегії. Я дуже горда з цього. І сподіваюся, що зараз можу поширювати це не лише на Норвегію, а на Швецію, Данію та інші країни.
Минулого року до Демократичного ми залучили багато послів — посол Канади, посол Данії, посол Швеції та інші. На дискусії з ними ми запрошували українських мерів прифронтових міст. Дуже важливе значення мала дискусія про те, як норвезьким мерам підготуватися до війни. І цей рецепт їм надавали якраз наші українські мери.
Тому що до 2030 року Норвегія, Швеція та інші країни планували відмовитися, наприклад, від готівки або від громадського транспорту на бензині. Після повномасштабної війни в Україні вони почали переглядати це, тому що це дуже великий ризик. І українські мери пояснювали на пальцях, яким чином треба підготуватися.
— У чому принципова відмінність цього формату від звичайних конференцій?
— Це відкрита платформа, на якій кожна організація може створити власну подію — за власним форматом, власним порядком денним, власними спікерами. Ми не регламентуємо, яким чином має проходити захід. Ареною в нашому випадку є ціле місто Трускавець.
Будь-яка організація може зняти власне приміщення де хоче — просто повідомити час, місце і назву дискусії, щоб ми включили до загальної програми. Це і показує демократичний характер фестивалю.
Якщо організація присутня на цьому демократичному фестивалі — це означає, що ця організація серйозна, з нею потрібно і можна співпрацювати. Це маркер якості.
— Яка головна ідея, яку ви хочете донести через цей формат?
— Перемога України буде означати перемогу всього демократичного світу. Фактично те, що я зараз роблю, — це я будую мости. Мости будуються дуже довго. І так само — довіра будується дуже довго. А руйнуються вони дуже швидко.
Як показує досвід українських реалій в умовах війни — вони можуть бути зруйновані буквально за одну секунду після удару шахедами. Тому наше завдання — не лише будувати ці мости, а робити їх міцними. Сильна хата там, де міцний фундамент.
Дивіться повну версію інтерв’ю з Лілією Гончаревич на ютуб-каналі Район in ua
***
Створено за підтримки урядів Норвегії та Швеції в межах Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання.