Втілюючи Європу: як українська держслужба реформується, вчиться і що може привнести для світу

Наталя Пахайчук, Катерина Ношкалюк

Подякувати

2 липня 2026, 18:42

  5198

Зберегти

Вступ до ЄС неможливий без реформованої державної служби – це один із базових принципів, за яким оцінюють прогрес країн-кандидатів у переговорному кластері «Основи». 

У Гданську напередодні Ukraine Reinvention Conference 2026 на сайд-івенті  «Втілюючи Європу: реформа державного управління та громадянське суспільство як рушії вступу України до ЄС і відновлення» про це говорили представники України, Норвегії, Японії, Швейцарії, Латвії та Литви, порівнюючи власний досвід інституційної розбудови. 

Організаторами стали ІСАР «Єднання» (Ініціативний центр сприяння активності та розвитку громадського почину), SIGMA (спільна ініціатива ОЕСР та ЄС з підтримки реформ управління) і проєкт PAR4UA, який реалізовує ГО «Профешенал Гавермент» з латвійським Центром публічної політики Providus.

Модерували дискусію Мартінс Кріевінш, OECD/SIGMA, старший радник з питань політики, керівник Програми SIGMA в Україні, та Олена Власова, старша менеджерка програм Офісу відновлення та реформ Кабінету Міністрів України.

Учасниками були представники української влади, громадянського суспільства та міжнародних партнерів, які обговорювали, як розвивати систему держуправління завдяки співпраці уряду, громадянського сектору й міжнародному досвіду.

Ключові тези обговорень зафіксувала кореспондентка Район.Закордон.

Відкрила дискусію Наталія Кривда, голова Наглядової ради Українського культурного фонду. За її словами, попри війну, тиск і брак ресурсів понад 164 тисячі людей в Україні свідомо обрали державну службу – і абсолютна більшість із них жінки (виняток – категорія А, де переважають чоловіки). До шести тисяч державних службовців зараз мобілізовані та служать у ЗСУ.

Вона наголосила, що жодна реформа не спрацює без зміни мислення та культури: «Публічне адміністрування – не лише система правил, публічне адміністрування – це відповідальність». 

Також пані Наталія згадала цитату Марка Аврелія – «те, що не добре для вулика, не може бути корисним для бджіл»: усе, що працює на державу, зрештою працює на людей.

Попри поширену тезу про інерцію, на її думку, українська державна служба з лютого 2022 року демонструє протилежне: опірність, адаптивність і здатність відновлюватися – три складові національної стійкості.

Ще одна наскрізна риса українського досвіду – горизонтальні зв’язки. Кривда провела історичну паралель між сучасною взаємодією держави й громадянського суспільства та досвідом територіальної оборони, братств, козацтва, УПА та дисидентського руху, назвавши горизонтальність спільним знаменником українських успішних проєктів.

Партнери з інших країн ділилися власними уроками інституційної розбудови. Старша радниця Програми Нансена для України (Norad) Сельві Вікан розповіла про норвезький підхід, у якому державне управління ґрунтується на заслугах, професійності й довірі, а громадянське суспільство слугує «школою» для майбутніх держслужбовців.

Вікан навела приклади українських організацій – Eastern Foundation та Friends of Ukraine Foundation, які вплинули на політику зайнятості людей з інвалідністю та впровадження в Національній поліції протоколів комунікації, чутливої до травматичного досвіду.

Генеральний директор Департаменту Близького Сходу та Європи JICA Танака Котаро провів паралель між українськими держслужбовцями та японськими чиновниками, які після землетрусів і цунамі продовжували працювати, попри втрату рідних і домівок.

Керівник відділу співробітництва посольства Швейцарії Жан-Люк Бернасконі говорив про підтримку місцевого рівня влади – лідерства, цифровізації через «Дію» та мобільні сервіси ЦНАПів, а також про ризик того, що запит на координацію може призвести до небажаної рецентралізації після років децентралізаційної реформи.

Директорка Центру публічної політики Providus, колишня державна секретарка Міністерства освіти Латвії Санда Лієпіна застерегла від «gold-plating» – надмірного ускладнення вимог ЄС під час імплементації. За її словами, найпростіший шлях – просто взяти те, що написано в директивах і переговорних розділах, і закрити їх якомога швидше, «але важливо не лише швидко виконувати вимоги, а й розуміти, як ці рішення працюватимуть для самої країни».

Латвія, за її визнанням, свого часу теж пройшла через таке спрощення й потім роками виправляла наслідки. Лієпіна поставила й риторичне запитання, чому в Україні досі немає власного «Європейського руху», який формував би суспільну підтримку євроінтеграції.

Про литовський досвід розповіла Даля Крапавіцкайте з CPVA, яка курує програму залучення молодих фахівців до українських міністерств. Перше покоління програми – десять людей у Міністерстві економіки, друге вже працює у дев’яти інституціях, а з січня набирають ще 26 учасників. Головним бар’єром вона назвала рівень оплати праці, який досі поступається пропозиціям міжнародних організацій та бізнесу.

За словами виконавчого директора ІСАР «Єднання» Володимира Шейгуса, українські громадські організації вже давно вийшли за межі надання послуг – вони фактично долучилися до формування політики.

Шейгус погодився з поширеною тезою міжнародної спільноти про те, що громадянське суспільство є драйвером змін в Україні на шляху до ЄС, але застеріг від спрощення: є інституції, які безпосередньо відповідають за реформи, а роль громадського сектору – робити ці зміни якіснішими, зрозумілішими й сталішими.

Окремо він звернув увагу на штучність протиставлення влади й громадянського суспільства.

За його словами, це протистояння несправедливе: «Ми ніби перебуваємо по той бік барикади. Хоча барикада в нас одна. Ми знаємо, проти кого воюємо і за що стоїмо».

Директор ІСАР «Єднання» також наголосив на важливості місцевого рівня – залученні громадських організацій до консультацій між громадами й місцевою владою, оскільки довіра людей до місцевих організацій часто вища, ніж до самих адміністрацій. Створення майданчиків для діалогу, за його словами, допомагає людям краще розуміти, як ухвалюються рішення і як на них впливати.

Гострим залишається й кадрове питання: за словами Шейгуса, в якийсь момент в Україні відбудуться місцеві вибори, і постає питання, чи достатньо на місцях людей, готових і здатних працювати у владі.

Він закликав перестати сприймати перехід громадського активіста на державну службу як втрату довіри – навпаки, таких людей варто шанувати.