Війна привела її до Фінляндії, а вона привела Фінляндію до Тального

Ірина Семенова

Подякувати

29 серпня 2026, 19:33

  3380

Зберегти

Близько 1900 кілометрів по прямій розділяють Тальне на Черкащині та Куусамо на півночі Фінляндії. Куусамо лежить приблизно за 60 кілометрів від Полярного кола, Тальне — у самому серці України.

До повномасштабної війни навряд чи багато жителів цих двох невеликих міст могли уявити, що одного дня вони стануть містами-побратимами.

Але війна привела до Куусамо  Олену Гоцик-Таран із двома дітьми. Вона їхала до брата перечекати найнебезпечніший період і сама називає Куусамо «краєм землі». Та тимчасовий прихисток перетворився на новий дім, а Олена — з української переселенки на своєрідну культурну дипломатку.

Значною мірою завдяки її наполегливості та участі родини Гоциків між Тальним і Куусамо почалася співпраця. Сьогодні вона вже має цілком матеріальні результати: культурні й молодіжні обміни, українську виставку у Фінляндії, спільні проєкти. А сама Олена отримала від Куусамо грант у тисячу євро на книжку про історію побратимства.

Є у цій історії й іще одна символічна деталь: завдяки випадковому знайомству Олени з фінським автором українська стала дванадцятою мовою, якою вийшла його дитяча книжка.

Район.Закордон поговорив з Оленою Гоцик-Таран про те, як одна людина може запустити співпрацю між двома містами у різних кінцях Європи, чого українським громадам варто повчитися у фінських та чому українці, які через війну опинилися за кордоном, можуть ставати неформальними амбасадорами своєї країни.

До повномасштабного вторгнення Олена жила у Тальному з чоловіком і двома дітьми. Працювала у сфері культури — керувала народною аматорською кіностудією, а також працювала у відділі культури Тальнівської міської ради, опікувалася питаннями нематеріальної культурної спадщини, туризму та музейної справи.

Після 24 лютого 2022 року звичне життя змінилося.

Так дві українські родини дісталися невеликого міста на півночі Фінляндії.

Просто сидіти й чекати закінчення війни Олена не змогла. Каже, що завжди була соціально активною і після переїзду їй дуже бракувало звичного культурного та громадського життя.

Уже приблизно через два місяці після приїзду вона попросила брата стати перекладачем і пішла знайомитися з тим, як працює нове місто.

Першою такою подією став благодійний концерт, на якому збирали кошти для України. Олена приїхала до Куусамо у березні, а вже у травні долучилася до місцевого волонтерства.

Паралельно вона вивчала місто: ходила до Будинку культури, бібліотеки, музею, інформаційного центру, дивилася, як організоване культурне життя.

Переломним стало оголошення на сайті Куусамо.

Місто шукало нову громаду для міжнародного партнерства і запропонувало іммігрантам, які живуть у Куусамо, номінувати свої рідні міста.

Олена згадує, що, побачивши оголошення, практично побігла додому.

Приблизно за місяць із міської ради Куусамо зателефонували братові Олени. Його двічі запрошували на зустрічі, розпитували про українське місто. Зрештою з Фінляндії до Тальнівської громади надіслали офіційного листа.

І тут процес зупинився.

«Ми чекали, чекали — відповіді немає. Потім нам повідомили, що Тальне не відповідає. Можливо, лист зареєстрували як вхідний, але просто не надали йому значення. І тоді вже почалася наша робота з українського боку. Я телефонувала колишньому чоловікові: «Іди в міську раду, нехай шукають цього листа! Треба відповісти. Це дуже важлива справа»

На запитання, кого виявилося складніше переконати – фінів чи українців,  – Олена без вагань відповідає: «Українську сторону.»

За словами Олени, для Тального міжнародне партнерство було абсолютно новим досвідом.

Від появи ідеї до оформлення партнерства минув приблизно рік.

При цьому Олена наголошує: історію не варто зводити лише до того, що кілька членів родини Гоциків проголосували за Тальне.

До моменту ухвалення рішення українська родина вже встигла стати помітною частиною місцевої громади, познайомитися з представниками міської влади та долучитися до волонтерства.

Сьогодні інтеграція родини пішла ще далі: у переліку кандидатів на муніципальних виборах Куусамо 2025 року є Kostiantyn Hotsyk. Це підтверджуютьофіційні дані міста Куусамо.

Угода між громадами передбачає співпрацю у кількох напрямках. Олена найбільше долучалася саме до культурної частини.

Один із її результатів — виставка українських майстринь у Kuusamo Hall.

3 серпня там представили роботи трьох майстринь із Тального — Надії Маляренко, Ольги Собкович та Тетяни Попіначенко. До Фінляндії привезли вишивку бісером, дідухи, ляльки-мотанки, писанки та роботи з петриківським розписом.

Майстрині приїжджали до Куусамо ще восени, а тепер їхні роботи отримали окрему експозицію.

Для невеликого фінського міста виставки — зовсім не формальність.

Українська експозиція такого формату в Куусамо – перша.

Паралельно триває молодіжна співпраця. За словами Олени, діти з Тального й Куусамо спілкуються онлайн, а проєкти вже координують безпосередньо громади та культурні установи.

Тобто процес, який спочатку фактично тримався на особистій ініціативі кількох людей, поступово почав працювати інституційно.

Історію партнерства Олена вирішила зафіксувати ще в одному форматі — у книжці.

Ідею їй запропонувала літературна наставниця Ірина Семенова — і за сумісництвом авторка цього тексту.

Після цього Олена дізналася, що в Куусамо можна отримати фінансування на творчий проєкт, причому претендувати на нього може й іммігрантка.

Заявку допомагала готувати фінська політикиня Улла Парвіайнен. У 2015–2019 роках вона була депутаткою парламенту Фінляндії, а нині є депутаткою міської ради Куусамо та очолює місцевий комітет з питань освіти й культури.

Олена просила більшу суму, однак отримала тисячу євро.

Міська система Куусамо справді передбачає фінансову підтримку місцевих культурних і творчих ініціатив.Умови підтримки на сайті міста.

Книжка зараз у роботі, видати її Олена планує у 2027 році. І це буде не лише друкований текст.

До окремих історій авторка хоче створити відео, які читач зможе переглянути паралельно з книгою.

Ще одна історія культурної дипломатії почалася взагалі без плану, грантової заявки чи офіційних переговорів.

Олена з дітьми прийшла на різдвяний захід у Куусамо. Там познайомилася з літнім місцевим жителем, який багато років грає роль фінського різдвяного персонажа Йоулупуккі.

Чоловік дізнався, що Олена говорить українською, і несподівано запитав, чи могла б вона допомогти з українською версією його дитячої книжки.

Олені довелося працювати не лише над мовою. Працівники друкарні української не знали, тому вона перевіряла верстку: переноси, розташування тексту на сторінках, читабельність.

Так українська стала дванадцятою мовою, якою вийшла ця книжка.

Олена наполягла й на ще одній, здавалося б, невеликій професійній деталі: в українському виданні мають бути зазначені люди, які працювали над перекладом і редактурою.

Тож у книжці з'явилося і її ім'я — як коректорки українського тексту.

А після оформлення побратимства між містами ця історія отримала продовження.

Так одна дитяча книжка стала маленькою матеріальною ниткою між двома містами — ще до того, як Олена завершила власну книжку про те, як ці міста знайшли одне одного.

Для Олени побратимство – це і можливість показати фінам українську культуру, і побачити, що працює у фінській громаді, і спробувати використати цей досвід в Україні.

За чотири з половиною роки у Куусамо вона встигла побувати на місцевих підприємствах, познайомитися з роботою міської ради, культурних та освітніх установ.

Найбільше її вражає ставлення фінів до власної громади.

Олена наводить приклади нової школи, модернізації водопостачання та очисних споруд. А нещодавно у міській раді її увагу привернула навіть невелика дерев'яна візитівка з QR-кодом.

Для Олени саме такі, на перший погляд невеликі, спостереження і стали початком великої історії: вона не просто дивилася на те, як працює фінське місто, а постійно думала — що із цього могло б працювати у Тальному?

Окрема любов Олени у Куусамо — бібліотека.

Коли українська делегація приїхала до Фінляндії підписувати угоду про побратимство, відвідування бібліотеки й музею навіть не було в офіційній програмі.

Олена це швидко виправила.

— Я їх скрізь повела. А потім побачила біля школи бібліотечний автобус. Кажу: «Школа почекає, ми йдемо дивитися автобус».

Це не екскурсійний автобус. Усередині — полиці з книжками для дітей та дорослих. Він курсує віддаленими населеними пунктами громади, зупиняючись у визначених місцях, де жителі можуть взяти або повернути книжки.

Мобільна бібліотека працює у Куусамо ще з 1967 року. Нинішній автобус Kirjakka запустили у 2020-му. Він їздить віддаленими селами, а також школами та дитячими садками. 

Одного разу Олена зустріла його за 40 кілометрів від міста.

Сама бібліотека теж працює незвично для українки. Навіть коли працівників немає, читачі можуть зайти за бібліотечною карткою та PIN-кодом. Такий режим самообслуговування справді працює у Куусамо.Офіційний сайт бібліотеки.

— Я спеціально приходила у вихідні й знімала це для своїх соцмереж. І ніколи не була там сама. Три, чотири, п'ять, шість людей — постійно хтось є. Хтось читає газети, хтось приходить із дітьми міняти книжки, хтось слухає музику.

Для Олени майбутня книжка — не лише хроніка побратимства.

— Я хочу зафіксувати цю історію і розповісти про всіх людей, з якими познайомилася від самого початку. Про тих, хто підтримував мене і мою родину тут, в еміграції. І таким чином підтримував Україну. Наприклад, я звертаюся до лютеранської церкви по допомогу — і якщо вони можуть допомогти, вони ніколи не відмовляють. Цією книжкою я хочу їм подякувати.

Книжку Олена пише українською, але фінський переклад буде обов'язково. Вона вже домовилася з колишньою викладачкою, яка живе в Куусамо і викладає фінську мову.

Таким чином книжка має працювати у двох напрямках: розповідати українцям про фінський досвід, а фінам — про людей і громаду, які стоять за назвою «Тальне» на карті України.

У цій історії є одна обставина, яка особливо важлива.

Олена Гоцик-Таран не приїхала до Фінляндії дипломаткою. Вона не представляла міністерство, міжнародну організацію чи українську міську раду.

Ба більше — вона навіть не знала фінської.

Перші розмови у міській раді перекладав брат. Сайт Куусамо Олена читала через Google Translate. Про можливості для іммігрантів, конкурси, гранти та культурні проєкти дізнавалася сама. А головним її ресурсом виявилося вміння знайомитися з людьми й не соромитися говорити: «А давайте спробуємо».

Поступово навколо неї з'явилася ціла мережа контактів — місцевий Червоний Хрест, культурні установи, міська влада, церква, українські волонтери та громадські організації.

Так людина без дипломатичного статусу фактично почала займатися дипломатією.

Згодом коло контактів розширилося й на загальнофінський рівень. На представленні посла України у Фінляндії Михайла Видойника Олена познайомилася, зокрема, з головою Асоціації українців у Фінляндії Василем Гуцулом та іншими активістами. Михайло Видойник є чинним Надзвичайним і Повноважним Послом України у Фінляндії.МЗС України.

Саме Асоціація українців у Фінляндії реалізує, зокрема, Auta Ukrainaa — систему збору та доставки матеріальної допомоги в Україну.Асоціація українців у Фінляндії.

Для Олени ці знайомства стали новими можливостями допомагати Україні.

І це, мабуть, найкраще пояснює, як працює дипломатія «знизу»: один контакт приводить до другого, волонтерство — до знайомства з місцевою владою, знайомство — до спільного проєкту, а згодом особиста ініціатива переростає у співпрацю двох інституцій.

Олена вже думає про те, що буде з партнерством після війни.

Її головне бажання — щоб представники Куусамо нарешті приїхали до Тального.

— Я хочу показати їм не фотографії, а Україну. Хочу, щоб приїхала Улла Парвіайнен, якій я стільки розповідала про Тальне, нашу культуру, Трипілля, показувала фотографії з Легедзиного.

Олена також мріє про повноцінні молодіжні обміни.

— Хотілося б, щоб наша молодь приїжджала сюди: у гості, повчитися, подивитися, поспілкуватися. Щоб це було вже не тільки онлайн.

Але найважливіший для неї показник успіху — якщо одного дня її власна участь у цьому процесі перестане бути необхідною.

— Я хочу, щоб побратимство не згасло, якщо не буде ініціаторів з мого боку чи з боку Тального. Щоб воно продовжувалося саме, набирало обертів, щоб люди вже були зацікавлені без того, щоб їх хтось постійно підштовхував: «Давайте, давайте».

Це, власне, і є межа між особистою ініціативою та справжньою інституційною співпрацею: першу запускають конкретні люди, друга здатна жити після них.

Наостанок запитуємо Олену, що вона сказала б українцям, які після початку повномасштабної війни опинилися в інших країнах і переконані: одна людина все одно нічого не змінить.

Відповідь приходить миттєво:

— Діяти і вірити. Чесно. Просто цілеспрямовано діяти і вірити.

І одразу наводить приклад іншої українки, з якою познайомилася у Фінляндії. Жінці понад 60 років, вона приїхала сюди сама і оселилася у невеликому місті неподалік Міккелі.

Проте самотужки почала волонтерити, налагоджувати зв'язки з місцевими фінами — і зрештою також домоглася підписання договору про побратимство між містом, де живе зараз, та українською громадою, звідки приїхала.

Разом із фінськими партнерами вона долучилася до створення благодійної організації, збору допомоги, а згодом — навіть до придбання автомобіля для українських військових.

— Ми звикли чути вислів про «маленьку людину». Але українці — не маленькі люди. Одна людина навіть у чужій країні, в чужому місті може дуже багато зробити для свого рідного краю.

Історія самої Олени це підтверджує.

У березні 2022 року вона приїхала до маленького міста майже біля Полярного кола, не знаючи фінської мови і думаючи, що це тимчасово.

Через чотири з половиною роки Куусамо стало її домом. Тальне отримало своє перше місто-побратим. Українські майстрині виставляють роботи у фінському культурному центрі. Діти двох громад спілкуються між собою. Українська стала дванадцятою мовою фінської дитячої книжки. А історія про те, як усе це стало можливим, сама перетворюється на книжку — за підтримки міста Куусамо.

Між Куусамо і Тальним, як і раніше, близько 1900 кілометрів по прямій.

Але відстань між двома громадами за ці роки стала значно меншою.

І для цього не знадобилася дипломатична посада.

Знадобилася людина, яка одного разу подивилася на фінське місто й подумала:

***