Крах московської імперії: Україна руйнує тюрму народів

17 Лютого 2023, 17:17
Ніневія не піднялася з руїн. Занадто великою була ненависть поневолених 6424
Ніневія не піднялася з руїн. Занадто великою була ненависть поневолених

Після розпаду Радянського Союзу карта світу почала збагачуватися невизнаними світовою спільнотою територіями. Як гриби після дощу, у Східній Європі та в кавказькому регіоні, то тут, то там, з’являлися самопроголошені та визнані лише Росією і її ситуативними союзниками території. 

Придністров’я, Абхазія та Південна Осетія – ці конфлікти були тривожними сигналами, ба, предтечами великої катастрофи.

Створення заморожених конфліктів стало однією зі стратегій російського керівництва, яке не бажало втрачати свою зону впливу і таким чином зберігало контроль над стабільністю ситуації в регіоні. Невизнані території були постійною загрозою для постраждалих країн, які стали змушені будувати свою політику, враховуючи потенційно можливу ескалацію, якою б Москва обов’язково б скористалася.

У своїх цілях Росія не гребувала інструментами ти підходами. Загравання з етнічними меншинами, використання політичної та релігійної агентури, шантаж і підкуп політиків, постачання зброї або й пряма допомога сепаратистам – ось неповний список прийомів. Але у цього процесу була ще одна спільна ознака: він відбувався виключно у маленьких за розміром та населенням країнах.

Ні Молдова, ні Грузія не могли протистояти величезній державі з огляду на власні мізерні ресурси. Це було однією з причин, чому Росія проявила саме збройну агресію, реалізовуючи свої плани створення «поясу нестабільності» на важливих з геополітичної точки зору територіях.

Молдова

Розпочнемо огляд ключових місцевостей з Молдови. Контроль над Придністров’ям дозволяє хай і частково впливати на зону між південною частиною Карпат та узбережжям Чорного моря. 

Ця невелика рівнинна частина за часів існування Радянського Союзу вважалася стратегічно важливою територією. На додачу, саме у Придністров’ї розташовувалася 14-та гвардійська загальновійськова армія.

Перша, але не остання війна. Конфлікт у Придністров

Саме там до цього часу зберігаються колосальні запаси боєприпасів, які СРСР розмістив там на випадок повномасштабної війни з НАТО, і які досі охороняє Оперативна група російських військ у Придністровському регіоні Республіки Молдова. Тому нічого дивного, що туди рвалися війська агресора з Миколаївського напрямку весною-літом 2022 року.

Окрім того, Москва все ж не втрачає надій на дестабілізацію Молдови за допомогою Придністров'я. Останні тижні характеризуються підвищеною увагою розвідок до цього регіону, адже Росія намагається під прикриттям опозиційних мітингів здійснити державний переворот. 

За українськими даними та інформацією від союзників, планувався приїзд провокаторів під прикриттям вболівальників з Чорногорії та Сербії. Також велика кількість саме російських агентів мала прибути з Туреччини, куди вони дісталися як рятувальники, у зв’язку з потужними землетрусами.

Грузія

Щодо Грузії, то Абхазія та Південна Осетія є важливими зонами контролю над перевалами через хребти Великого Кавказу. До того ж Абхазія розташована на березі моря, що дає додаткові переваги в економічному та військовому плані.

Через вищезгадані перевали можна отримати контроль над сполученням, яке може стати ключовим для російського панування у Чечні (Ічкерії), Дагестані, Інгушетії, Кабардино-Балкарії та інших підневільних територіях. 

Наступною стане Україна. Грузія, 2008 рік

Окрім того, це дозволяє захистити південний напрямок, з якого потенційний противник в разі конфлікту міг би здійснити ривок до Волгоградського коридору, який простягається від Дону до степів Казахстану.

Це повністю відрізало б Росію від Чорного та Каспійського морів і стало б катастрофою історичного масштабу для Москви. Не маючи певності у власній дипломатичній та економічній силі, Кремль намагався та намагається втримати північ Грузії військовим шляхом.

Не буде дивно, якщо найближчим часом Путін анексує окуповані грузинські території, намагаючись таким чином закріпити за собою загарбане та компенсувати провал своєї явно невдалої війни проти України. Існує ймовірність, що саме подібна загроза змусила президентку Грузії Саломе Зурабішвілі нещодавно заявити, що Росія має відмовитися від майже 15-річної окупації частини території її країни в рамках можливої мирної угоди про завершення війни в Україні.

Сирія

Апетити Москви росли. Через пів року після підписання так званої «Другої Мінської угоди», 30 вересня 2015 року Росія розпочала військову інтервенцію у Сирії на прохання нелегітимного президента Башара Хафреза аль-Асада. Це рішення було прийнято задля утримання при владі дуже ослабленого диктатора та збереження контролю над останньою військовою базою Кремля у Середземному морі.

Згодом це зіграє злий жарт з російським командуванням, адже попри велику кількість виявлених недоліків під час проведення операцій, армія агресора вкотре вела бойові дії проти слабкого суперника і зробила з цього невірні висновки щодо власних збройних сил. Така переоцінка стала однією з причин провалу «бліцкригу» агресора у лютому 2022 року.

Україна

Отож, саме такий ланцюг подій створив у Москві ілюзію власної могутності та підштовхнув Росію розпочати повномасштабне вторгнення. І тут одразу все пішло не по плану. 

Україна виявилась (несподівано для «многоходовочніков») державою з величезною територією, багатомільйонним населенням, сильною армією з потужними сухопутними силами та протиповітряною обороною. Кремль до цього взагалі не вів настільки масштабних війн з настільки небезпечним та завзятим противником. 

Така ціна

І це стало шоком, адже виявилось, що армія агресора не готова до настільки масштабного конфлікту.

Після такого сюрпризу розпочалося найцікавіше. Витримавши перший потужний удар, Збройні сили України зуміли стабілізувати ситуацію, а згодом розпочали контрнаступ, який показав технічну відсталість російської армії й те, що такого ворога можна вдало перемагати. Це виявилось моральною поразкою для міфу про неймовірну силу військ загарбників.

Могила для московської імперії

Після такого повороту, надія на деокупацію своїх територій зміцнилася не лише у Грузії та Молдови, а й у Японії (котра ще в часи Другої Світової війни втратила частину північних територій) та уряду Чеченської Республіки Ічкерія в екзилі. Всі вони покладають величезні надії на Україну, яка зараз мужньо протистоїть сильнішому ворогові й попри нерівність сил, має усі шанси на перемогу. 

Розклад позицій на сьогодні. Сахалін та Курильські острови

І саме Україна докладає найбільше зусиль для того, щоб вигнати ворога зі своєї землі.

Наша держава зараз виступає «розбивачем оков» на цілому пострадянському просторі, змушує Росію втрачати свій вплив і отримувати, окрім військових, ще й дипломатичні поразки. 

Як-от, наприклад, історія з Нагірним Карабахом. Скориставшись повною увагою Москви до української кампанії, Азербайджан звільнив ще декілька населених пунктів наперекір домовленостям з Путіним. Це був ляпас для Росії як гаранта статусу-кво у регіоні, через що прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян відмовився підписати підсумковий документ на черговому засіданні ОДКБ, показуючи цим безсилля та нікчемність цієї організації.

Україна вчергове демонструє свою провідну роль у знищенні імперських амбіцій Кремля, адже підтримує територіальну цілісність інших країн навіть без огляду на не дуже активну позицію Грузії та Молдови у найбільшому з 1945 року конфлікті у Європі. Україна вболіває за деокупацію загарбаних Росією територій і платить за це страшну ціну життями своїх громадян.

Так крок за кроком руйнується імперія зла. Після ініційованого країнами Балтії та підтриманого Україною виходу з Радянського Союзу, Москва «відсунула» свій кордон до меж XVI століття, втративши таким чином 400 років експансії. 

Автор: Олексій Кустовський

Це колосальна геополітична втрата, особливо з огляду на одвічне прагнення Кремля торгувати з Європою. Втрата європейського ринку, втрата навіть примарних надій на вихід до Карпат, а тепер ще й втрата останніх васалів у Закавказзі та Середній Азії.

Скоро надійде черга і до звільнення Білорусі, де перебувають російські війська за мовчазної згоди нелегітимного та самопроголошеного диктатора Лукашенка. 

Цеглинка за цеглинкою розсипаються мури «тюрми народів» завдяки мужності та відвазі українського народу. Ця війна стане могилою для московської імперії, адже подібна слабкість агресора обов'язково зіграє проти нього.

Така ціна за століття болю і загарбницьких війн. Скривджені сусіди обов’язково повернуть своє. А кривава Росія, яка несе лише горе і розруху, якщо й не впаде остаточно, то стане ізгоєм, який гнитиме у світовій ізоляції. Шкода лише, що ціна за це неймовірно висока.

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024