Грузія має або очиститися від ганьби, або не вдавати, що проблема лише в «іноагентах».

У мого знайомого Руслана Цулукідзе бездоганна англійська і мандариновий батьківський сад у Батумі. Вже багато років він у роз'їздах по світу – навчання у Стамбулі та Києві, робота у всіх можливих структурах ОБСЄ, спостерігач на виборах.

Руслан жартує, що вдома він затримується тільки, коли приходить час вийти на вулицю для мітингів і «двіжу» з силовиками.

«Юра, я повертаюся з Нідерландів. Не пропустив ще жодного протесту у своїй країн, тому мушу бути на вулиці», – іншого повідомлення від нього у ці дні було годі чекати.

Зараз усі вслухаються і вдивляються у грузинський протест (поки писалася ця колонка він здобув проміжну перемогу – скандальний і калькований з рф закон про «іноагентів» поки відклали у бік). Ми шукаємо у ньому щось своє, рідне.

Читайте також: Під парламентом Грузії почалися сутички, поліція застосувала сльозогінний газ та водомети

Паралелі між сучасним Тбілісі та Києвом у 2013-14 роками на поверхні. Ось, наприклад:

• Грузини, як і ми, дивовижно красиві у своєму пориві.

• Опозиція, як і Майдан колись, обіцяє мітингувати, доки Грузія не візьме «гарантований прозахідний курс».
• У них - олігарх Іванішвілі – фактичний бенефіціар влади в Грузії, що заробляє в рашці. У нас - конгломерат олігархів напередодні Майдану, які ментально, а часто і фізично в росії.
• Ідеологічна основа протестів – європейська мрія та спротив несправедливості. Глибинне підґрунтя – «Геть від Москви!».
• Закон про «іноагентів» для Грузії став подібним тригером, як диктаторські закони січня 2014 року від Яника та ригів.

Помічена у ці дні візуалка протестів підтверджує спільне між нами і грузинами: гасло Fuck Russia, намальована вогняного кольору помадою на склі зупинки, гімн України у старому-доброму виконанні Пономарьова на площі біля парламенту у Тбілісі, жінка з прапором ЄС, яку не змогли збити струмені водометів поліції, бо на їй на допомогу кинулися інші протестувальники...

Режим грузинського Медведчука - Бідзіни Іванішвілі (Бориса Григоровича Іванішвілі) максимально огидний. Грузія мовчала про Україну, відмовлялася допомагати, не визнавала росію агресором. А потім їхня президентка виходить із заявою про шкуру невбитого ведмедя: коли білуватимете путіна, не забудьте про Абхазію та Осетію...

Важко розуміти логіку грузинської влади, пам'ятаючи, що в Конституції у них також закріплені норми про європейське майбутнє країни, а дипломатичні відносини Грузії та рф, яка окупувала п'яту частину країни, досі не поновлено.

І в алогічності є логіка. Як і в 2013 році Янукович, «Грузинська мрія» намагається маневрувати між Заходом і росією. Ось і зараз після достатньо виразних сигналів ЄС та США про неприпустимість ухвалення закону про «іноагентів» та «чорний день» для демократії  «Грузинська мрія» пішла на поступки вулиці.

Просто кожний крок «Грузинської мрії» слід розглядати за двома критеріями – наскільки вона мінімізує ризики та (або) максимізує прибутки Іванішвілі та його оточення, яке і є владою в країні.

Так, гроші Іванішвілі працюють і заробляються у росії. Так, Грузії дуууже вигідно бути країною-транзитером для росії. Так, хочеться зберегти владу у далекому майбутньому, і сьогодні зачистити медіа та опозицію.

Інша справа – за які гроші партія влада будуватиме авторитарний режим? Путін витратив на свою інтронізацію гроші державних сировинних компаній, а Тбілісі залежний від допомоги Заходу і після застережень США та ЄС відкладе закон «про іноагентів» - на мить замовкне, зачаїться, поглядаючи на війну в Україні.

Що далі?

«Багнетами можна зробити все що завгодно. Тільки сидіти на них не можна», – цю фразу, що її приписують Наполеону, згадали в «Грузинській мрії» і зробили крок назад.

Опозиція обіцяє протести у Грузії триватимуть попри відкликання законопроєкту «про іноагентів» – до переможного європейського фінішу. Ми будемо щирі раді їхній перемозі.

Але є одне але.

«Найбільше мені огидно за те, що влада пустила в Грузію росіян і дозволяє їм жити у нас без віз. Скоро їх тут буде 20%, стільки ж відсотків території моєї країни нині під окупацією», – констатує мій батумський товариш Руслан.

Дуже хотілося б, щоб грузинські протести перемогли. Не в сенсі торпедування «іноагентів».

Грузія має або повністю очиститися від ганьби, або не вдавати, що їх цікавить лише цей закон.

Без зміни газпромівської влади й спроби повернення украдених рускими 20% території усі виходи на Шота Руставелі – це тільки «Україна без Кучми» у 2001 році. Тому українцям не варто інфантильно тішитися двадцяти тисячам грузинів біля парламенту. Це тільки гарна картинка, коли їхні жінки малюють помадою губи у відображенні щитів поліції. Щось це нагадує білорусів, які босоніж ставали на лавки у 2020-му, аби побачити в юрбі Тихановську.

В Грузії не відбувся антиросійський Майдан. Там майже мільйон рускіх «біженців», які скуповують нерухомість та бізнес, мирно цмулять винце, наминають хінкалі з хачапурі.

Грузинам доведеться або знову воювати з росією, або ми побачимо спочатку повзучу, а потім пряму окупацію Грузії росіянами.

Читайте також:  «Грузинська мрія» і придністровський чиряк. Усі чекають перемоги України