Допомогти своїм: волинянка у Німеччині організовує благодійні збори та «Дні української культури»

19 Вересня 2023, 19:51

ФОТО.ВІДЕО 1041

Волонтерка Марія Вронська

Марія Вронська – уродженка селища Локачі Володимирського району (колишнього Локачинського). Вона вже понад 10 років живе у місті Кассель у центральній частині Німеччині. Жінка посилено займається волонтерством з квітня 2019 року.

Волинянка навчалась закордоном, згодом і одружилась там із пакистанцем Шахом Саєдом. Подружжя має трьох дітей: Зара першокласниця, Еміру невдовзі буде п’ять років, а найменшому Насіру – два роки.

Марія з чоловіком Шахом

Марія з дітьми

Приїхала вчитись, а залишилась жити

Марія Вронська народилась та проживала у селищі Локачі. Дівчина навчалась у місцевій гімназії, згодом вступила до Маяківського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів – лінгвістичний ліцей».

Отримавши середню освіту, Марія розпочала здобувати вищу в Київському національному лінгвістичному університеті. Після першого курсу поїхала працювати на два місяці у Німеччину. За цей період студентці сподобався рівень життя в країні, відношення людей та менталітет місцевих жителів.

«Тут не акцентують увагу на зовнішній вигляд. Тут кожна людина заслуговує на повагу, бо вона людина», – розповідає Марія.

На пʼятому курсі в Києві дівчина подала документи на навчання в Німеччину. Вона обрала три університети у містах Кассель та Лейпціг та громаді Ваберн. Студентка отримала спершу відповідь від університету у місті Кассель та відразу розпочала робити документи на візу та готувалась до відʼїзду.

Під час навчання в Європі дівчина познайомилась зі своїм теперішнім чоловіком Шахом Саєдом. Нині сімʼя проживає в Касселі. Марія разом із чоловіком мають власний бізнес – доставку їжі.

Заклад охоплює різні кухні на будь-який смак: італійська (паста, піца, салати), німецька (шніцель), американська (бургери), індійська (чоловік-пакистанець добре знається на таких стравах).

Минулого року подружжя відкрило кафе у торгівельному центрі під назвою «Wall Street Burger». Саме в цьому закладі Марія і розпочала реалізовувати свою ідею та проводити «Дні української культури».

«Американську кухню та її створення я називала своєю ще однією дитиною. Оскільки я добре знаю англійську мову, багато часу приділила створенню меню. Я сиділа на американських сайтах і вичитувала та видивлялась все, що вони роблять, для ідеального приготування бургерів», – розповіла волинянка.

Перші спроби себе як волонтерки

Ще у студентські роки Марія розпочала допомагати тваринам у притулках та мріяла долучитись до організації Червоного Хреста. Та дівчина навчалась і працювала, тому просто фізично не мала можливості.

Після народження другої дитини, сімʼя переїхала на нову квартиру, де було більше місця. У Марії зʼявилась ідея реалізації вільного простору і вона вирішила зайнятись волонтерством. Спочатку жінка хотіла просто підключитись до якихось волонтерів та допомагати.

«Я буду збирати в себе допомогу та відправлятиму чи організаторам, чи в Україну. Щоб я безпосередньо не налагоджувала контакт», – планувала жінка.

Та з підтримкою чоловіка Марія все-таки розпочала справу сама.

«Я написала у фейсбук-групу «Україночки в Німеччині – дівчачі посиденьки», що я починаю волонтерити і збираю допомогу в Україну для дітей: харчування, підгузки, одяг, взуття», – пригадує Марія.

Вона була шокована, адже на її пост відгукнулось багато волонтерів та організаторів з благодійних фондів. Їй пропонували допомогу в організаційних моментах: з чого почати, як створити фонд, як з документами та податками.

«Можливо, якби на перший мій пост не відгукнулось так багато людей, я б не розпочала займатись волонтерством», – каже жінка.

Першу зібрану допомогу Марія надсилала в Черкаси. Окрім допомоги від сторонніх, волинянка збирала вдома речі своїх дітей, які вони не носять, та іграшки, якими не граються, і також відправляла в Україну.

Згодом жінці написала волонтерка Тетяна Волочай, яка проводила реабілітацію для дітей з різними проблемами. Тетяна за професією психологиня та вирішила повʼязати своє життя із роботою з дітьми. Марія зібрала для жінки різні речі, які необхідні для занять з дітьми.

«Через Тетяну я познайомилась із Ларисою Когут, яка стала першою військовою капеланкою в Україні. Вона збирала допомогу для сімей військовослужбовців, які загинули на війні. Я організовувала акції, наприклад, до дня Миколая ми збирали солодощі для дітей військових, до 8 березня допомогу для жінок», – розповідає волонтерка.

Також Марія надсилала Ларисі продукти швидкого харчування та кошти на бензин.

Волонтерка збирала допомогу й для хоспісів. Марія звʼязалась із жінкою, яка допомагає одному із таких закладів на Луганщині. У хоспісі зібрали людей похилого віку з сіл околиці та опікувались ними. Марія відправляла пелюшки та памперси для дорослих.

Як змінилась волонтерська робота після початку повномасштабного вторгнення

Після повномасштабного вторгнення українці, що проживають в Касселі, створили групу у WhatsApp, у якій домовлялись про збір допомоги. Також доєдналась Мальтійська служба допомоги. Біля сімейної піцерії Марія організовувала збори гуманітарної допомоги: речі, продукти, ліки.

Волонтерка писала дуже багато постів у фейсбуці та поширювала їх по різних групах. Жінка намагалась надати максимального розголосу зборам допомоги.

Чоловік Марії долучився до справи жінки та допомагав. Він завантажував фури та возив допомогу до польського кордону.

«Відкликнулась та приїхала сімейна пара українців, яка також проживає в Німеччині. У них благодійний фонд, який допомагає країнам Африки. Сімʼя привезли 4000 євро. За ці кошти ми змогли заправити та відправити чотири фури з допомогою в Україну», – розповідає Марія.

Після цього волинянка відкрила збір на медикаменти. Більшу кількість допомоги жінка надсилала волонтерці з Луцька Ларисі Новосад. Марія отримувала запити від лучанки на речі, які потрібні.

«Ми просто могли збирати все, що у нас було на той момент, і відправляти їй в Україну», – каже Марія.

Передача допомоги Ларисі Новосад

Паски до свята для військових

Звіт переданої допомоги

Цю допомогу з Луцька везли на напрямки Київщини та Чернігівщини, які тоді ще були окуповані.

«Ще нам багато допомагали білоруси. Хтось із них був у цій групі про збір допомоги. Це саме ті білоруси, які вийшли на протест проти Лукашенка перед виборами. Їх звільнили з робіт, вигнали з університетів і навіть увʼязнили. За допомогою програми «Захист громадських діячів» хлопці змогли виїхати в Німеччину», – розказує волинянка.

Не було якогось розмежування щодо того, кому потрібно допомагати. Волонтерка збирала та відсилала допомогу тим, хто звертався з потребою.

«Я в інстаграмі написала про ліки, і мені надали контакти лікарки з Миколаєва. Ми їй надсилали медикаменти», – пригадує Марія.

Білоруси долучились та знайшли три рюкзаки-фільтри для очищення води. Їх відправили у лікарні міст Маріуполь та Миколаїв. Ще хлопці передали генератор як гуманітарну допомогу в Україну.

Фільтри для води

Білоруси передали генератор

Допомога біженцям в Німеччині

Марія каже, що нині люди виснажилися, тож збір гуманітарної допомоги значно зменшився. Як зазначила волонтерка, донати знизились на 60%.

Згодом вона вирішила направити свою допомогу на переселенців. У Касселі зробили два табори для біженців. Один був на місці старого магазину, інший – на базі старої фабрики. Знайома Марії створила групу в телеграмі, в якій жінки допомагали українцям, які переїхали, із різними організаційними та бюрократичними питаннями.

«У цій групі ми підказували та пояснювали усе, що було незрозумілим: де можна зареєструватись, як оформити страховку, де відкрити банківський рахунок, як підключити інтернет. У Німеччині дуже складна бюрократія, тут усе присилають на пошту друкованими листами. Якщо ти тільки приїхав, буде важко розібратись відразу з усім», – пояснює волинянка.

З червня 2022 року українських біженців в Німеччині перевели на Jobcenter. Кожна людина реєструвалась, оформляла дитячі виплати. За цією програмою біженцям оплачували житло та відправляли на мовні курси, щоб в подальшому вони могли отримати роботу.

«Тут я вже створила свою групу в телеграмі та допомагала знайти житло. Також допомагала з пошуками меблів за мінімальну ціну, а то й взагалі безкоштовно», – ділиться жінка.

Дні української культури

Ідея створення подібних заходів прийшла Марії, коли вона побачила, як знайома волонтерка на німецькому святі назвала захід «День української кухні». Попит був дуже великим. Марія зрозуміла, що в такий спосіб можна привернути більшу увагу.

Тому вирішила спробувати провести у сімейному кафе подібний захід під назвою «День української культури». Зібрані кошти на заходах спрямовували на допомогу захисникам.

Перший День Української культури

«За виручені кошти ми купували медикаменти військовим. Було таке, що купували навіть саперні лопати. Зараз поступив запит на стоматологічний кабінет для військових. Там потрібно багато медикаментів», – ділиться волонтерка.

На захід Марія Вронська разом з іншими українками готує українські страви. До організації також долучаються біженки. Жінки допомагають на кухні та працюють офіціантками. Усі охочі можуть спробувати український борщ, вареники, чебуреки, голубці, млинці, канапки з салом і навіть медовика з наполеоном на десерт.

Донька волонтерки Зара допомагає мамі в організації та проведенні днів української культури. Дівчинка долучається до роботи на кухні, витирає посуд. Також розносить напої й прибирає зі столів. Зара робить свій вклад у хорошу справу.

Донька Зара приймає участь в підготовці

Зара допомагає розносити напої

На заходах діяла й благодійна ярмарка, де можна було придбати різні сувеніри ручної роботи: прапорці, браслети, картини, розмальоване печиво. У перший день української культури зібрали аншлаг. Загалом на заході залучили 4000 євро.

«Перший день мав великий попит. Ми з дівчатами зрозуміли: потрібно готувати більше їжі. На другий день української культури ми так і зробили. Готували вареники та чебуреки заздалегідь та морозили. Тоді було значно легше приготувати все інше. Також ми задекорували наш зал в українському стилі. Наші крила «розлетілись» дуже швидко», – розказує Марія.

Смаколики на заході

За другий день української культури волонтерка змогла зібрати 3000 євро. А третій – проходив у День Незалежності України і він був спрямований на дітей. Велика кількість млинців та дитяча програма дали змогу зібрати 1700 євро.

Другий День Української культури

Захід до Дня Незалежності України

Також в липні Марія організовувала захід до свята Івана Купала. Волинянка ще з дитинства памʼятає, як у Локачах кожного року на Купала відбувався масовий захід біля ставка. Ідея провести подібне свято в Німеччині прийшла волонтерці, коли до неї звернулись за черговою допомогою.

«Моя знайома, яка родом з Одеси, збирала військовим на окуляри нічного бачення. Вартість приладу – 3 600 євро, в Україні вдалося зібрати 900 євро. З першого дня культури ми їм дали 500 євро, потім на Івана Купала зібрали 400 євро. Ще організовували лотерею, і вже з третього дня культури доклали, що не вистачало. Так вони змогли придбати ті окуляри», – ділиться жінка.

На захід прийшло близько 250 людей. Все організували в українському стилі. Водили хороводи, співали купальські пісні, дівчата плели вінки та пускали на воду і навіть підпалювали Мару.

«Ми роздавали текст з піснями присутнім, щоб люди могли долучитись до свята та відчути атмосферу. Багато хто забирав слова додому, щоб лишити собі на памʼять. Аудиторія здебільшого українська, адже німці дуже обережно ставляться до чогось нового і незнайомого», – розповідає волонтерка.

Попри педантичність німців, були й такі, що спробувавши, купували додому українських страв.

«Загалом, корінним жителям Німеччини потрібно ще звикнути до України та її культури. Раніше вони взагалі думали, що Росія, Білорусь та Україна – це одне й те ж. Вони думали, що у нас одна культура та звичаї. Вже після повномасштабного вторгнення німці почали бачити та пізнавати, що українці – окрема нація зі своїм колоритом», – пояснює жінка.

За словами Марії, у німців поки немає єдиної сформованої думки про народ України.

«Німцям потрібен час, щоб побачити, який народ України працелюбний та старанний. Зараз місцеві бачать біженців. Це переселенці, які втекли від війни, яким постійно щось потрібно, або які щось десь зробили. Адже дуже малий відсоток біженців пішли працювати», – розповідає Марія.

Вона додає, що впізнати українців у Німеччині не важко. В першу чергу, українці люблять доглядати за собою та гарно одягатись. Також наш народ є дуже емоційним, любить жестикулювати та відкрито виражає почуття. Німці ж навпаки – стримані в емоціях та стилі одягу.

Діти та війна

Дітям Марія розповідає про війну та не показує жорстокого контенту. Зара, Емір та Насір знають, що відбувається в Україні. Жінка розповідає про свою роботу та пояснює, для чого вона це робить. Діти поряд з мамою були на всіх пакуваннях фур з гуманітарною допомогою.

Марія Вронська має чітку позицію стосовно того, що в кожної країни має бути своя мова, культура та історія, адже з цього й починається нація. Діти волинянки знають три мови і серед них немає російської. Жінка й сама цурається мови окупанта. Ще у студентські роки мала конфлікт з викладачкою університету в Києві, адже та відмовилась вести пари українською мовою.

Марія Вронська пишається тим, що вона українка.