Українці їдуть на захід ЄС і все менше планують повертатися додому
-
-
>
-
>
-
>
1127
В Україні хочуть створити Міністерство демографії та діаспори – відповідний законопроєкт підтримали в Комітеті гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради. Повертати біженців влада взялася на тлі сумної статистики.
Майже половина всіх шукачів притулку в Європі з України – дорослі жінки (45,3%), ще третина – діти (32,4%). Водночас кожен п’ятий український біженець – дорослий чоловік (22,4%).
Що довше триває війна, тим більше українців планує життя за межами батьківщини. У вересні Австрійський інтеграційний фонду (ÖIF) заявив, що 56% біженців в Австрії взагалі не планують повертатися до України. Чіткий план щодо повернення нині мають лише 3% опитаних (30% у 2022-му та 13% у 2023-му).
Змінилося і «обличчя українського біженця». Якщо раніше це здебільшого були жінки із дітьми, то нині все частіше як біженці реєструються самотні жінки, а також чоловіки призовного віку.
«Сучасний портрет українського біженця, який виїхав після 24 лютого, – це жінки з дітьми, середній вік – 36-38 років, молоді, освічені, працездатні, багато з них мають вищу освіту і добре знають кілька іноземних мов, – розповіла для Район.Закордон Маргарита Ситник, речниця Міграційної платформи EWL, компанії, яка працевлаштовує іноземців на кількох континентах і разом із Центром східноєвропейських студій Варшавського університету досліджує плани і настрої українців в Європі.
Риторика багатьох європейських урядів стосовно українців зараз змінилася. У Чехії були розмови про те, щоб виплачувати умовні «підйомні» українцям, які повернуться. Нині усе навпаки: ухвалюються рішення, аби залишити наших, адже в Європі побачили, що українці шукають роботу, прагнуть не «висіти» на шиї, тобто на соціальних виплатах. Статистика компанії Deloitte говорить про те, що українці генерують від 0,5% до 1,5% ВВП країн, які їх прийняли.
Платники податків, а не нахлібники
– Тобто, ми відрізняємося від мігрантів з Африки та Азії, які у Європі частіше обирають соціалку, ніж працю?
– Дослідження, які ми проводили в Нідерландах і Німеччині, показали те, що 60% українців користуються соціальною допомогою. Знов таки через те, що це мами з дітьми, за якими треба доглядати, і неможливо, наприклад, працювати на повний робочий день.
Але половина українців готова працювати. Люди хочуть реалізовуватися. У Польщі українці через декілька місяців адаптувалися і почали активно шукати роботу. Тобто, в цілому, українці не можуть сидіти без роботи. Бо той, хто працює – має інший статус. Це вже не біженець, а людина, яка платить податки, приносить користь країні.
– Читав дослідження, що українці після 2022 року буквально врятували ринок праці Польщі. Але згодом вони масово переїхали до Німеччини. Ця тенденція актуальна?
– Зараз такого масового відпливу з Польщі до Німеччини немає. Тенденція інша: українці почали обирати більш західні країни – і біженці, і трудові мігранти. Ці ринки і країни відкрилися для українців через спрощену систему працевлаштування, не вимагається надзвичайне знання місцевої мови.
Отож, українці їдуть далі на захід, бо можна заробити більше і соціальні виплати, звісно, вищі, ніж у Польщі. У ній після того, як українці почали виїжджати, відчувається дефіцит кадрів на ринку праці, особливо через заборону на виїзд українських чоловіків. Власне, зараз Польща думає, що робити далі, щоб утримати українців.
Повернутися у змінену країну
– Гаразд, це їхні проблеми. В Україні вже почали задумуватися про майбутнє повернення хоча б частини своїх громадян. Якщо припустити, що ви адаптувалися до закордону, але ухвалюєте рішення про повернення. Які мотиви могли б вас спонукати?
– Ми запитували про це в українців з Польщі, Нідерландів, Німеччини, Чехії. Всі вони говорять, що перша умова – безпека в Україні. Друга – цивілізаційний вибір України, тобто вступ до НАТО та ЄС. Це люди чітко артикулюють. І тільки на третьому місці – наявність роботи і хороші зарплати. Це також важливо, бо наші біженці та трудові мігранти уже знають, скільки можна заробити у ЄС.
Але є моменти з житлом, якщо вони там хочуть залишитися надовго. Зараз його переважно забезпечує роботодавець. Але якщо ця перевага зникне, чи просто не складеться з адаптацією, і це можуть бути висококваліфіковані працівники, у яких дуже добре все було в Україні, то ці люди будуть готові повернутися. Бо вдома вони можуть заробляти стільки ж, як в Європі за таку ж саму роботу за фахом і соціальним статусом, у своєму просторі, культурному та мовному середовищі.
Але усе складно, бо ми питаємо в людей про майбутнє, яке не визначене. Вони будуть визначатися за рік чи за два, невідомо, коли закінчиться умовно гаряча фаза війни. Причому українці не визначаться вже того ж дня, адже за кордоном багато дітей пішли до школи, в університети. Це прив'язує до тих місць, де вони знаходяться. Тому у будь-якому разі треба розглядати складний пасьянс.
– А чи є мотивом повертатися або не повертатися, проведення чи ігнорування реальних реформ в Україні?
– Так, говорять про це в дослідженнях. Ми питали у біженців, які реформи варто провести в Україні. Називали реформи охорони здоров'я, освіти, але мене здивувало і потішило, що біженці в Нідерландах першою реформою, яку варто провести, назвали реформу правосуддя. У людей є запит на справедливість, боротьбу з корупцією.
– Як комунікувати владі та суспільству в Україні з тими, хто виїхав?
– Як людина, яка жила за кордоном досить довгий час (сім років у Польщі), а в 2022-му повернулася в Україну, я можу сказати, що якоїсь глобальної комунікації з українцями не було. Звісно, є робота посольства, громадські організації, але якогось по-справжньому об’єднаного українства не було.
Важливо починати саме говорити чесно з українцями за кордоном. З власного досвіду та спостережень знаю, що їм важливе визнання, щоб їх не викреслювали з українського контексту. Так, це українці, які вимушено виїхали, рятували своїх дітей. Не можна говорити про те, що вони всі ухилянти або дезертири. Звісно, були такі, хто виїжджав саме з цих причин, але переважно їхали жінки з дітьми. Як ми можемо звинувачувати жінок, які рятували своїх дітей? Людська психіка дуже по-різному реагує на ракетні обстріли в будь-якому місті України.
Тому варто пояснювати, що ці люди для нас важливі, що вони теж, навіть будучи за кордоном, можуть нам допомогти й одночасно будувати Україну, в яку хотілося б повернутися, у якій хотілося б реалізуватися.
Навіть якщо ці українці вирішать залишитися, вони теж можуть докластися кращих способів у розвитку цієї країни. Цілком вірогідно, що через 10 років українців за кордоном може бути більше, ніж в межах нашої держави.
Читайте також:
- Мовний бар'єр знижується, настав час іти працювати, – Європа змінює виплати українцям
- Виплати українцям порізати, безробітних – депортувати: хто «покусав» політиків у Німеччині
Дивіться також:
