Гуртуватися, щоб не асимілюватися: як молодь в Румунії тримає зв’язок з Україною
-
-
>
-
>
-
>
2659
П’ятеро студентів у авто, стільки ж зупинок попереду й сто євро на всіх у кишені. Це нагадує анонс ситкому, але насправді це історія українців, які три роки тому вимушено опинилися у румунському місті Клуж-Напока.
Та, окрім навчання на міжнародників у одному з найбільших університетів країни – Клузькому університеті імені Бабеша-Бойяї, вони вирішили об’єднати тих, кого війна закинула у різні локації й обставини.
Отримавши Асоціацію української молоді в Румунії фактично у спадок, Анна Шевченко, Роберт Конопля та Назар Третяк вже на першій зустрічі у Клужі зібрали 40 молодих людей, охочих знайти однодумців у новому середовищі. А згодом вирушили ділитися своїм досвідом в інших містах та будувати власну команду.
Яким бачать майбутнє організації, для чого етнічних українців у Румунії хочуть познайомити з Жаданом, чому планують стати політиками й дипломатами й чи збираються повертатися додому – українські студенти розповіли журналістці Район.Закордон.
«Без нас тут був би колапс»
«Силіконова долина» та «румунський Львів» – так українці називають столицю Трансильванії, охайне і напрочуд англомовне місто Клуж-Напока. Це пояснюють тим, що воно стало своєрідним хабом для айтівців не лише з Румунії, а й інших країн світу, а ще вважається містом студентства та інтелігенції.
Знайти активну українську молодь тут просто, адже про них чули всі, хто хоч якось пов’язаний з Україною.
Пара Роберт та Анна з Києва. Вони навчалися на першому курсі факультету міжнародних відносин Києво-Могилянської академії, коли повномасштабне російське вторгнення змусило обох шукати нове безпечне місце для здобуття освіти. Спершу обоє провели місяць в Італії, однак зіткнувшись із бюрократією та неприязним ставленням, опинилися дещо ближче до Батьківщини.
Вже у міграційному центрі, куди вони прийшли оформляти тимчасовий захист, зрозуміли, що повинні взяти на себе організаційні процеси.
«Думаю, без нас там був би колапс», – припускає Анна.
Щодня у крихітному приміщенні збирався натовп зі ста людей, коли отримати послуги могли лише близько 12. Решті ж доводилося йти додому ні з чим, повертатися наступного дня, і так по колу. Справа ледь не доходила до бійок.
«Ми придумали створити велику ексель-таблицю, в яку записували всіх і казали їм, коли приходити. Займатися цим було важко, тому що було дуже багато людей. Уявляєте, як це – сказати: «О, ви хочете тимчасовий захист? Окей. В нас є місце в червні на другу годину». А зараз квітень», – розповідає Роберт Конопля.
За домовленістю з міграційним центром вперед пропускали онкохворих та вагітних, але людям це часто не подобалося, тож виникало чимало конфліктів. Щоб налагодити процес, Роберт та Анна створили для відвідувачів центру окремий канал комунікації.
«Моя мама започаткувала групу для українців в Клужі в телеграмі. На той момент там була невеличка аудиторія: 100-200 людей. Ми прикріпили в міграційному центрі QR-код і сказали: «Заходьте сюди, там всі важливі сповіщення». Тоді це була ще відкрита група, але коли чати почали масово атакувати російські боти, ми її закрили. Тепер туди приймають після запрошення», – пояснює Роберт.
Він розповідає, що ніколи не просував цей канал за допомогою реклами, понад 2800 підписників з’явилися органічно. Тепер там можна знайти гілки з найбільш потрібною інформацією, розподілені за темами: житло, освіта, медицина, транспорт, робота, знайомства тощо.
«В якийсь момент люди почали постити: «продаю штори, труси, котячий корм і так далі». Це виглядало як повний хаос», – додає Роберт.
Анна вигадала спосіб як боротися з напливом оголошень у групі з користю – кожне з них коштує фіксовану суму, яку потрібно переказати на «банку». Завдяки цьому та різним аукціонам молоді вдалося зібрати 300 тисяч гривень, які вони передали на допомогу Збройним силам України.
Спершу учасників групи цікавило, де знайти гречку, сало чи чорний чай. Румунію багато біженців сприймали як транзитну країну. Коли ж більшість українців зрозуміли, що вони тут надовго, основні теми для обговорення змінилися: тепер їм цікаво, як отримати посвідчення водія чи відкрити бізнес.
Однією з причин взятися за роботу над ще однією спільнотою для студентів стала саме можливість допомогти українцям знати, виборювати й захищати свої права.
Читайте також: Українці в Європі: хто хотів та міг – повернувся
«Хочемо створити тут українську діаспору»
Назар Третяк з Павлограда у 2022 році виїхав з родичами до Болгарії в пошуках прихистку. Якийсь час жив на курорті й, закінчивши школу, думав, куди рухатися далі. Усе вирішила буквально зустріч на пляжі: чоловік, з яким познайомився українець, порадив йому приїхати в Клуж.
Вибір спеціальностей, які викладають англійською, був невеликий, тож Назар обрав міжнародні відносини. Як українських студентів Роберта, Анну та Назара залучали до наукових конференцій.
Проявивши себе на різних заходах, у серпні 2024 року вони отримали пропозицію взяти під свій контроль роботу Асоціації української молоді в Румунії (Asociatia Tinerilor Ucraineni din România, далі – ATUR). Її створили етнічні українці у 2014 році після окупації росіянами Криму та вторгнення на сході. Однак за 11 років покоління змінилось і потрібно було знайти тих, хто вдихне в неї нове життя.
«У нас загорілися очі, коли нам це запропонували, оскільки ми навчаємось на міжнародних відносинах, це наш шлях, це те, що нам цікаво. Ми можемо об'єднувати наших людей, приносити якусь користь», – розповідає Назар.
У Клужі, за його словами, є багато молодіжних організацій, але всі вони створені для румунів. До них теж можуть долучатися українці, але часто на заваді стає мовний бар’єр. Можливість творити спільноту для молоді з України захоплювала.
Після зустрічі з президентом асоціації студенти потрапили на програму Erasmus+ та провели кілька тижнів в університетах інших європейських країн. Отриманий досвід надихнув ділитися ним з іншими. Тож саме цю тему Назар, Анна та Роберт обрали для своїх зустрічей з молоддю.
На перший захід в Українському домі прийшли 40 людей віком від 16 до 25 років.
«Ми, чесно, були шоковані, що нас так багато, бо коли просто йдеш вулицею, то не знаєш, хто є хто. Здебільшого молодь ізольована та перебуває в якихось маленьких ком'юніті. І це класно, що люди можуть знайомитися на наших зустрічах. Це справді платформа задля об'єднання не тільки молоді, а і залучення їхніх батьків, оскільки якщо дружать діти, то може статися так, що їхні матері, батьки почнуть дружити», – каже Назар Третяк.
Згодом до асоціації долучилися ще двоє членів – hr-менеджерка Поліна та оператор Дмитро. У такому складі зі ста євро на бензин, які отримали від місцевого мецената, п’ятеро, як вони себе називають, «авантюристів» вирушили в тур містами Румунії.
Ясси, Тімішоара, Брашов, Сібіу, а згодом і Бухарест – в осередках, де проживає найбільше українців, учасники ATUR ділилися інформацією про програми від ЄС для молоді та влаштовували обговорення книг, приміром, нон-фікшину «Сім звичок успішних людей».
Роберт додає, що найголовнішою ціллю було зібрати якомога більше людей, щоб вони почали комунікувати між собою, спонукати їх створити власні групи в соцмережах і продовжувати спілкування після заходів. І це їм вдалося.
«Мені сподобалось всюди: десь були менш веселі чуваки, але ми їх «прогріли», десь відразу було круто. Десь було менше людей, десь більше, але враження класні. Якщо озирнутися назад, то я б ще раз все це зробив і пережив, бо воно того варте. Хоч я і був водієм, дуже втомлювався, а ми як молодий і енергій колектив багато конфліктували, але шукали порозуміння. Зараз все нормально», – розповідає Конопля.
Майже у всіх містах свої події студенти проводили в Українських домах, а також хабах чи молодіжних центрах. Вони ставлять перед собою ціль зробити діяльність Асоціації мережевою, шукати гранти на розвиток та втілювати їх на місцях.
Окрім роботи з молоддю, ATUR частково займається й адвокацією прав українців. До прикладу, коли у Клужі без попередження про скасування безплатного проїзду почали штрафувати українців у транспорті, члени організації написали звернення до мерії. Також у планах молоді – зробити так, щоб українська з’явилася у списку мов, якими можна скласти теоретичний іспит з водіння.
Не пропускають члени організації й зустрічей з послом України в Румунії Ігорем Прокопчуком. На них вони висловлюють свої ідеї щодо об’єднання української молоді та налагодження «містків» з Батьківщиною, які надалі створили б умови для їхнього повернення додому.
Для цього пропонують зокрема свої платформи. А одну таку розмову навіть організували самостійно – зібравши юних українців у Бухаресті.
«Основна ідея нашої організації полягає в тому, аби зробити сильне українське ком'юніті. У Румунії є комуна угорців. Їх тут більш ніж мільйон. Вони мають свої організації, школи, можуть складати своєю мовою на права. Для українців цього поки немає, хоча нас тут вже десь 200 тисяч. Ми хочемо вибудовувати такі стосунки з румунами, в яких ми будемо поважати їхню культуру, мову, традиції, але водночас ми хочемо, аби наша спільнота так само була сильна і могла завадити дискримінації чи несправедливості, спрямованій в наш бік», – пояснює Назар.
У Румунії проживає близько 50 тисяч етнічних українців і налагодження контакту з ними – ще одна ціль для ATUR. Анна Шевченко каже: основна проблема у відірваності цих людей від сучасних українських реалій, приміром, вони часто асоціюють її зі стереотипними шароварами, гопаком чи вишиванкою.
«Вони знають Лесю Українку, Тараса Шевченка, але коли кажеш умовно про Жадана, питають: а хто це? Це їхня заслуга, що вони це зберегли хоч в якійсь формі, але ми можемо їм представити щось актуальніше», – каже дівчина.
Дивіться також: Спецтрибунал для Путіна, пропаганда РФ у Європі, як Україні бути сильною в ПАРЄ
Українці за демократію в Румунії
Ще одна віха діяльності Асоціації – участь в проукраїнських мітингах. Анна та Назар розповідають, як помітили, що на масових заходах до Дня незалежності, роковин повномасштабного вторгнення чи інших важливих для українців дат, організатори часто говорили шаблонними фразами й це перетворювалося на щось подібне до шкільної лінійки.
«Нам якось запропонували: «Друзі, а хочете ви?» І ми такі: «А давайте ми свій текст напишемо?» Коли ми самі почали писати, нам сказали, що ми круті. Не те щоб ми були суперспічрайтерами, але і я, і Роберт подаємо це так, щоб достукатися і до молоді, і до дорослих людей. Ми не вміємо відчитати текст з папірчика і піти», – розповідає Анна.
Коли на пост президента Румунії претендував проросійський політик Келін Джорджеску, якого зрештою не допустили до виборів за рішенням Центральної виборчої комісії, ATUR теж не залишався осторонь. Принаймні не хлопець в яскравій синій куртці.
«Моя бабуся дивилася телевізор і побачила якогось українського хлопчика. Він говорив, що Україна залишається з Румунією, підтримує її демократичність та незалежність. Вона сказала, що це її так зворушило і вразило», – переповідає слова своєї одногрупниці Назар Третяк.
Коли невдоволені румуни вийшли на мітинги проти Джорджеску, не стримався і Назар, який з синьо-жовтим стягом вирізнявся з натовпу. Коментар у хлопця взяли журналісти одного з найбільших інформаційних ресурсів Румунії.
«Я це зробив, тому що це проросійський політик. Ми в Україні всі добре розуміємо і знаємо, до чого призводять такі проросійські наративи та настрої в державі і які можуть бути наслідки. Наразі в нас з Румунією дуже хороші дипломатичні стосунки, і якщо це зміниться, буде не класно», – каже Третяк.
У соцмережах відео з Назаром на мітингу з українським прапором набрало тисячі переглядів. У коментарях здебільшого писали позитивні речі, однак знаходилися й недоброзичливці серед румунів, які запитували, яке діло до цього українцям та чому хлопець не на фронті.
Стримувати російську дезінформацію молодь старається й іншими методами. До прикладу, інформаційні впливи Росії Анна досліджувала у своїй бакалаврській роботі й дійшла до висновку, що в Румунії російська пропаганда значною мірою діє через церкву. Від представниці однієї з релігійних організацій дівчина чула навіть фразу про те, що «Україна заслужила на війну».
Найчастіше росіяни намагаються маніпулювати темою виплат для біженців та розповсюджувати неправдиві дані про розміри чи терміни допомоги українцям.
Лобіювати інтереси України студенти готуються і в майбутньому. Хлопці мріють про політичну кар’єру. Назар думає про дипломатичну службу й у дипломній роботі досліджує вплив неформальних зв’язків на прийняття важливих рішень. Хлопець навіть вигадав про це власний термін – Drinklomacy, що є поєднанням двох англійських слів drink (що з англійської означає питво) та diplomacy (дипломатія).
Найціннішим досвідом, який вже здобув в Румунії, називає занурення в англомовне середовище та міжкультурну комунікацію, адже серед одногрупників має не лише румунів, а й турків, ірландців, німців, нідерландців.
«Це cohesion policy (політика згуртованості, – прим. ред.), аби об'єднати людей. Оскільки Європейський Союз – це про не про націоналізм, це про те, щоб дати людям зрозуміти, що разом ви можете зробити більше не тільки для себе, а й для суспільства», – додає Назар.
Роберт зізнається, що мріє стати політиком, щоб повернутися додому та втілити реформи в Україні. Він розповідає, що на початку навчання дуже дивувався, адже програма ніби створена спеціально для українських чи молдовських студентів, оскільки більшість дисциплін стосуються ЄС.
Анна нещодавно закінчила курс з project-менеджменту в IT і розповідає, що хотіла б і далі розвиватися в цьому напрямку. У клузькому виші їх також навчають писати грантові заявки, тож ці навички думає використати, щоб допомагати українським громадам залучати фінансування від Європейського Союзу.
Читайте також: Фаворит виборів у Румунії висловився проти підтримки українських біженців
«Українці, як студенти зі всього світу, дуже різні»
Працівниця Центру міжнародного співробітництва університету імені Бабеша-Бойяї Міхаела Богдан усміхається при згадці про Роберта й Анну. Свою реакцію пояснює: вони були першими студентами, чий трансфер з українського до румунського вишу їй довелося організовувати.
Не минулось без труднощів, оскільки освітні системи країн дещо відрізняються, однак їх вдалося залагодити й українці отримали своє безплатне місце на другому курсі з можливістю отримувати стипендію. Тобто тими ж умовами, які мають і румунські студенти.
Наразі в університеті навчається 41 українець на різних спеціальностях включно з підготовчим курсом румунської мови.
Кілька з них переводилися з українських університетів. Ця процедура, за словами Міхаели, передбачає створення комісії на рівні факультету, яка аналізує документи студента і схвалює переведення. Усе залежить від академічної сумісності систем та наявності відповідних документів.
Українські студенти, каже Міхаела, нічим не відрізняються від своїх одногрупників з інших країн. Хтось адаптовується швидше, хтось повільніше, деякі мають відмінні результати у навчанні, а деякі злітають зі стипендій і ледве підтягують «хвости».
Роберт, Анна й Назар в один голос повторюють: вчитися тут легше, ніж в Україні, а за погані бали чи провалені іспити ніхто не отримує нотацій чи доган. Відповідальність за свою освіту кожен несе сам.
Більшість українських студентів навчаються англійською, хоча один з них обрав німецьку, а 15 проходять підготовчий курс з румунської, щоб з наступного року почати навчання цією мовою.
Загалом студенти-іноземці становлять близько 5% з усіх, хто навчається в університеті імені Бабеша-Бойяї. Найбільше, звісно, із сусідньої Угорщини. Не відстають і німці, французи, іспанці, є студенти з Китаю, Бразилії, В’єтнаму та Казахстану.
Міхаела пояснює, що студенти часто приїздять навчатися за програмою Erasmus, щороку тут приймають до 300 гостей, а за кордон відправляють до 600 юнаків і дівчат.
До повномасштабного вторгнення мали з десяток чинних угод і з українськими вишами, втім, наразі співпраця дещо затихла. Хоча нещодавно підписали нову угоду з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка.
«Ми розробили спеціальні програми підтримки українських студентів, щоб допомогти їм подолати труднощі. Можливо, ми не досягли такого рівня підтримки, як, наприклад, у Польщі, оскільки між вами існує більша культурна близькість. Але загалом ми вважаємо, що більшість українських студентів почуваються інтегрованими. Звісно, ми розуміємо, що багато хто хоче повернутися в Україну, але це може бути неможливим ще певний час. Тому ці студенти – наші історії успіху, і ми пишаємося ними», – каже професор політології та директор Центру міжнародного співробітництва Серджіо Мішкою.
Окрему увагу, за його словами, приділили посиленню співпраці з українськими вишами після 2022 року, щоб поділитися досвідом, зокрема у сфері дослідницької діяльності чи вдосконалення адміністративних процесів. Подібні програми розвитку потенціалу Європейський Союз посилено розгортає в Україні, щоб допомогти закладам вищої освіти встояти під час російської агресії.
«Ми проводимо дослідження щодо ситуації в Україні, ведемо активну роботу на європейських та міжнародних форумах, а також маємо представників у ключових адміністративних і політичних організаціях», – додає професор.
Серджу також зазначає, що університет доволі західноорієнтований, і попри певний «відтік мізків з Румунії», там готують студентів не тільки для румунського ринку праці, а й для європейського й американського.
Це відзначають і українські студенти, які розуміють: додому повернуться не всі. Та головне – треба ще мати, куди повертатися.
Дивіться також: Чверть підлітків за кордоном, хто повернеться додому: дослідження про українців у Європі
«Я хочу повернутись. Питання: коли?»
«Ідейні люди як я повернуться. А що робити з середньостатистичним українцем? Це вже питання до держави», – каже Назар Третяк.
Усі троє студентів наголошують, що для них важливою є доступність житла та можливість знайти хорошу роботу.
«Буде круто, якщо Україна демонструватиме своє зацікавлення в студентах, які закінчили виші в Європі. Молдова в цьому дуже успішна. Там цінують всіх молдован, які закінчили румунські університети. Ці люди мають високий пріоритет на державній службі», – наводить приклад Роберт Конопля.
Хлопець зізнається: найбільшою проблемою зараз для нього є те, що він не може повернутися в Україну на якийсь час.
«Я виїхав з України, коли мені було 17 з половиною, бо був наймолодший у своєму класі. Усі мої 18-річні друзі залишилися в Києві. Я хочу повернутися до сім'ї та до приятелів. Якби українцям з 20 до 24 років, які є студентами європейських вишів, дозволили вільно виїжджати з України, думаю, було б набагато краще. Бо такі, як я і Назар, мали б змогу провести в Україні час, витратити там гроші. Це б підтримувало мій зв’язок з українцями й рано чи пізно я б сказав: «Ну все, я повертаюсь назавжди», – висловлює думку Роберт.
На думку Назара, чим більше українське суспільство знаходиться за кордоном, тим більше воно асимілюється і тим меншою стає вірогідність того, що ці люди повернуться. Тому держава має підтримувати патріотизм цих людей.
«Потрібно просувати ідеологію того, що Україна одна єдина і без нас вона не зможе жити. Не знаю, наскільки це ефективно, але наразі бачу це так», – каже хлопець.
Каже, що завершувати магістратуру планує в Румунії, можливо, навчання продовжуватиме в Бухаресті. Але згодом планує переїжджати до Дніпра чи Києва.
«Мені всі кажуть, що це дурня, але я хочу повертатися в Україну. Я розумію, що буде суперважко і що після війни буде 100% ще важче, але для того, щоби рости, треба дійти до дна і відштовхнутися від нього нагору. Тому, я думаю, що в цей нестабільний час я зможу щось запропонувати Україні», – пояснює Анна.
Роберт додає: радий, що вони з дівчиною мають однакові погляди на майбутнє. Однак найгостріше стоїть фактор безпеки.
«Я досі сподіваюсь, що невдовзі зможу повернутися додому, коли скінчиться війна. Колеги з Могилянки, з якими досі спілкуюсь, розповідають, що зараз в Києві складно з роботою. Але я вірю, що зможу працювати та приносити користь в Україні. Питання: коли? Якщо це станеться завтра, я робитиму все можливе, щоб зробити трансфер з румунського вишу назад в український. Якщо не будуть знижувати мобілізаційний вік, я повернуся в Україну після навчання. Мені 20, до 25 в мене ще досить багато часу. Я б встиг попрацювати й, хто знає, що буде далі…» – підсумовує Роберт.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
