Зберегти ідентичність: як у Відні просувають українську мову в школах та будують активну православну парафію

У двох школах Відня з вересня 2026 року українську мову можна обрати для вивчення як другу іноземну.

Це історичне рішення – результат активної діяльності місцевої української громади, важливу частину якої складає православна парафія. Її розбудовує подружжя Миколи та Валерії Лесюк, які переїхали до столиці Австрії з Луцька.

Саме церкви взяли на себе місію допомагати українським біженцям на початку повномасштабного російського вторгнення, а тепер гуртують людей, аби вони не втратили зв’язок з домівкою.

Валерія організовує «доброчинну каву» і за донати частує випічкою та українськими стравами усіх охочих, а для дітей провела літній табір, де створила разом з ними україномовну книжку. 

При парафії діє аматорський театр, де деякі українці вперше побачили вертеп, і духовні студії для жінок. А щоб протидіяти російській пропаганді – діячка створила інформаційну сторінку у соцмережах.

Чому кожній українській дитині, яка вступила в австрійський університет треба поставити пам’ятник, як священники УПЦ МП скаржаться на «гонєнія» та втираються у довіру до українців та чому «проросійська» Австрія – міф, Валерія Лесюк розповіла у інтерв’ю для Район.Закордон.

Вивчення української як другої іноземної у Відні планують запровадити з 5 класу старшої школи (Oberstufe) – це 9 рік навчання. Старша школа в Австрії (з 14 до 18 років, 9-12 класи) є продовженням обов'язкової 9-річної освіти, де учні обирають академічний шлях через гімназії з різними спеціалізаціями.

Цьому зокрема посприяла достатня кількість заявок від охочих вивчати українську. Тож посольство України та Асоціація українських організацій Австрії, які лобіювали це питання, закликають продовжувати активно подавати заявки при виборі української мови як другої іноземної.

Якщо українська громада в Австрії і українська держава, зі свого боку, зможуть довести, що вивчення української мови відкриває шлях до великого пласта культури, обирати українську як другу іноземну будуть не тільки громадяни України чи етнічні українці, але й австрійці. Відповідно шкіл з її вивченням побільшає.

Валерія Лесюк пояснює, що до цього рішення зазвичай школярі в Австрії обирали для вивчення французьку чи італійську, однак часто вибір падав і на російську.

З Луцька до Відня Валерія Лесюк потрапила невипадково – до столиці Австрії її чоловіка Миколу Лесюка скерували у 2014 році як настоятеля Української православної парафії Київського патріархату.

Спершу він згідно з австрійським законодавством «працював неофіційно», адже Київський патріархат перебував поза канонічними правом у світовому православ’ї. Служити доводилося у невеличкій кімнатці, а залучати людей – через соцмережі.

З 2016 року у Відні у складі Австрійської митрополії була заснована Українська православна парафія Святих Володимира і Ольги.

Таким чином там де-факто почали існувати два окремі осередки українських православних – юридично невизнана парафія у складі УПЦ КП та канонічна парафія у складі Вселенського патріархату.

У 2018 році, коли українська церква отримала Томос, відбулося об'єднання цих двох парафій у одну, яка діє до нині.

Православних храмів в Австрії немає, тож українські парафії переважно діють при римо-католицьких костелах. За словами Валерії, щонеділі храм – заповнений, часто люди, які в Україні не ходили до церкви, тут у Відні змінюють свої звички.

Про парафію дізнаються здебільшого завдяки фейсбуку, хоча з вірянами комунікують і через сайт, вайбер чи ютуб-канал.

Також при парафії працює Інститут духівництва, де будь-хто охочий може домовитися про спілкування зі священником поза сповіддю. А Микола Лесюк за сумісництвом працює і капеланом у лікарні, куди його викликають, якщо православна людина потребує священника.

Європейці не надто розуміються у конфесійних проблемах України, тож підтримують парафіян московського патріархату як громаду українців.

За її словами, представники УПЦ МП це використовують й не втрачають нагоди на публічних майданчиках заявляти про «гонєнія». Іноді вони намагаються частково проводити служби українською мовою, щоб здаватися ближчими до українців, які приїхали з різних регіонів та не розуміються у церковній ситуації.

Парафія московського патріархату діє у Відні з 2022 року. Валерія зазначає, що з українськими парафіянами вони не перетинаються та не беруть участі в офіційних українських заходах.

Дивіться також: РПЦ витісняють з церковного життя Європи

Щоб українці у Відні мали доступ до перевірених новин, Валерія створила фейсбук-сторінку «Українські новини. Відень». До цього її спонукало те, що деякі біженки поширювали суспільно-важливий контент з російських спільнот.

Від початку повномасштабного російського вторгнення, українська православна парафія, об’єднавшись з греко-католицькими, взяли на себе місію допомоги біженцям. Доки влада розробляла єдину концепцію, а потік людей, які втікали від війни, лише збільшувався, парафії вже щодня забезпечували людей їжею.

Наразі у Австрії проживає понад 80 тисяч біженців з України. Через російські обстріли хвилі евакуації продовжуються, однак підтримка від уряду дещо скорочується.

Ще одним проявом підтримки стала «доброчинна кава» – ярмарки, де куди Валерія та однодумиці приносили зроблену власноруч випічку. Так жінка хотіла передати українцям відчуття дому, а отримані кошти скеровували для соціальних проєктів синодального відділу благодійності та соціального служіння ПЦУ. Зараз допомагають різним організаціям, які звертаються із запитами.

Вона пов’язує це з тим, що більшість людей, які живуть за кордоном, допомагають своїм родинам в Україні.

Ті, хто знайшли своє кохання в Австрії, приводять своїх партнерів і на «благодійну каву», тож асортимент там розширюють – від випічки до вареників і дерунів. А до організації події долучаються усе більше людей.

За словами її ініціаторки, українська кухня смакує всім.

Активних українців поза релігійними громадами, за словами Валерії Лесюк, у Відні небагато. Однією з причин є політика асиміляції від австрійської влади: новоприбулих спонукають до вивчення мови, пошуку роботи та залучення до культурного життя країни.

Щоб українці берегли свою ідентичність, Валерія вирішила працювати з молодшим поколінням. Улітку жінка організувала дитячий п’ятиденний табір, до якого долучилися не лише діти-біженці, але й ті, які народилися у Відні.

Тому основною активністю у таборі було створення книжки – діти вигадували історію та власноруч створювали ілюстрації. У результаті вийшло 44-сторінкове оповідання про павука, який рятував місцевий парк від шкідливих комашок. Екологічна частина покликана навчити дітей любити природу, а спільна праця – працювати та взаємодіяти у команді. Книгу видали у волинському видавництві «Надстир'я».

Українські суботні школи є ще одним середовищем, де діти з України можуть підтримувати знання мови.

У Відні працюють три українські суботні школи – одна приватна та дві громадські організації. Діти, які навчаються одночасно у двох школах – австрійській та українській суботній, стикаються із великим навантаженням.

Українська суботня школа надає повноцінну середню освіту з видачею атестата, який Австрія офіційно визнає. Цей документ дає право на вступ до австрійських університетів. Для дітей, народжених в Австрії, українська школа не є необхідністю — вони орієнтуються на австрійську освіту. Натомість для дітей-біженців це можливість зберегти зв'язок із рідною культурою та отримати визнаний диплом.

Проте існує мовна проблема. Багато українських родин, які розмовляли вдома російською, після початку повномасштабної війни намагаються перейти на українську. Але діти часто продовжують спілкуватися російською, особливо між собою.

За її словами, деякі люди вперше в житті побачили вертеп саме в парафії. Для жінок діячка проводить духовні студії. Представники старшого покоління іноді розповідають про те як «виросли на Пушкіні», але Валерія з однодумцями намагаються пояснити, чому від російської літератури варто відмовитися та знайомлять з українськими авторами.

Відмовилися від портрета Пушкіна і у виставі «Собаки та люди» В’ячеслава Волконського, яку поставив аматорський театр «Надих», що діє при парафії. Його очолює режисерка з Нововолинська Олена Еделінські. Дії вистави відбуваються у кабінеті української літератури де висять портрети Шевченка, Гоголя та Пушкіна. Щоб не зображати російського поета на його місці автори постановки залишили лише надпис з прізвищем на білому полотні.

Більше ознайомитися з українською літературою українці у Відні можуть у бібліотеці при греко-католицькій парафії, де є великий фонд книг.

Валерія Лесюк наголошує, що попри нейтральний статус Австрія багато допомагає цивільним в Україні та створює потрібні умови для біженців. А австрійські медіа правдиво висвітлюють російську агресію та загальну ситуацію в Україні.

***

Створено за підтримки урядів Норвегії та Швеції в межах Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання.