стрічка

Залізний генерал

18 Серпня 2022, 14:46
Валерій Залужний. Фото «Gazeta Wyborcza» 4787
Валерій Залужний. Фото «Gazeta Wyborcza»

Якби Мікеланджело виліпив генерала Залужного на основі записів в Інтернеті, він би поєднав Давида з Мойсеєм.

Статтю «Залізний генерал», опубліковану в польській «Gazetі Wyborczіj», переклав Сергій Червнявський.

 

ВТЕЧА З ДЕБАЛЬЦЕВСЬКОГО КОТЛА

 

Російське командування не може повірити, що Валерій Залужний ніколи не служив у Радянській армії, бо, мабуть, без радянських погонів і величезних кашкетів, круглих, як величезний млинець, не буває справжнього офіцера високого рангу. Так нещодавно вважав володимир путін, тому й інші росіяни були впевнені, що з цим «вузловим», малоросійським, майже 50-річним солдатом розправляться раз, два чи три. Навіть до двох не порахували.

Насправді виявилося, що радянсько-російський досвід, включаючи війну в Афганістані, подвійне «умиротворення» Чечні, війну в Грузії та вторгнення в Крим і Донбас у 2014 році, є убогим розсадником пухлин порівняно з умінням та досвідом Залужного.  

Що цікаво – справжню війну він зустрів на Донбасі після агресії таємничих зелених чоловічків, а згодом і регулярних кремлівських військ. Залужний, зауважимо, в якомусь сенсі програв цю гру. Його кремлівські вороги перемогли. Який висновок? Ніякого

Власне, Валерій Залужний чудово зробив висновки з домашнього завдання по Донбасу. Російські військові, добре втовкмачили йому в голову. І також, це не менш важливо, український генерал не грабував свою армію. А вони вважали і вважають, що без цього немає сенсу служити в армії.

Залужний став героєм не лише в ЗМІ, а й між простими українцями та насамперед своїми підлеглими, оскільки поводився з рядовими так само, як і з полковниками.

Солдатське життя він цінує та не використовує, це всім відомо, попри втрати української армії. Росіяни же роблять ставку на гарматне м'ясо і бандитів, вони кидають в грязь війни злодіїв і невдах.

Крім того, у генерала немає козацького рота, як на старих картинах і гравюрах, його пухкий ніс відрізняється від великих отаманів Мазепи, Сагайдачного чи Кривоноса. На вигляд він досить кремезний і добродушний, хоча багато українців після початку війни вважали, що він дуже красивий, був принаймні в молодості. Міг, наприклад, носити оселедець, пасмо волосся до плечей, що росте з центру голови, як носили славетні українські гетьмани. Але Залужний зголює волосся до голої шкіри. А оскільки така мода майже в усіх арміях світу, то його не питають, чому в нього така зачіска. Цілком можливо, що, як і багато 50-річних, він просто лисіє. Та це зовсім не турбує Залужного.

 

ЗОЛОТИЙ МЕДАЛІСТ З НОВОГРОДА-ВОЛИНСЬКОГО

 

Він походить із Новограда-Волинського, міста, яке під час польсько-більшовицької війни було під контролем військ Пілсудського. Ризька угода 1920 року вирішила, що Новгород піде під радянську владу, адже він був лише за 150 км від Києва.

Він народився 1973 року в сім'ї, яка належить до правильного класу, тому що вона робітнича та військова. Ще в дитинстві хотів бути військовим. Коли Радянський Союз розпався й Україна проголосила незалежність, йому було 18 років, тому він не мав можливості навіть доторкнутися до радянської версії військової освіти. Навчавсь у Військовому інституті Військової академії в Одесі та в Національній академії оборони в Києві, де був нагороджений золотою медаллю за найкращі результати. До командування механізованою бригадою він пройшов усі щаблі військової кар’єри. У 2014 році, через кілька місяців після Революції Гідності, яка повалила тодішнього президента Віктора Януковича, він закінчив навчання.

Це вже було після безплатної здачі Криму, а на Донбасі точилася чергова війна. Валерій із сумнівним задоволенням спостерігав кадри, представлені по всіх телевізорах світу, як українські офіцери, у тому числі генерали та адмірали, упокорюються перед росіянами, заявляють про свою лояльність Москві за старою лояльністю чи за підказками Кремля, а головне, вони хочуть повернутися під захист Кремля.

Символом національної огиди виявився адмірал Денис Березовський, який наступного дня після свого призначення головнокомандувачем українського флоту вдягнув на себе форму зелених кремлівців у Севастополі. Росія взяла Крим не тому, що така сильна, а через українську слабкість.

Українська армія на той час була майже повністю розвалена. По всій країні організовувалися добровольчі загони самооборони, яких підтримували деякі українські олігархи, іноді від щирого серця, а іноді тому, що агресія путіна починала заважати їхній справі. Захід вважав, що після анексії Криму та створення кабаре народних республік у Луганську та Донецьку все нарешті запрацює під старою російською чи радянською парасолькою. На Сході знову відбудеться мирна нормалізація. Але мало хто помітив, що на Донбасі з черговою агресією Кремля борються українські війська та добровольчі батальйони. Борються до останньої краплі крові, як в аеропорту Донецька чи під Іловайськом. З усвідомленням того, що цей етап війни програно, але й того, що велика битва за Донбас затягнеться на роки, навіть якщо світ про неї зовсім забуде.

Валерій Залужний був на Донбаському фронті. Він командував бригадою в Дебальцевому, де українські війська зазнали значних втрат. Росія потирала руки й годувала наївних пропагандою про те, що Дебальцевський котел закрили маріонеткові загони, що збунтувалися, проросійських Донецької та Луганської республік. Тим часом українці боролися з регулярною російською армією і в такому зіткненні вони не мали шансів. Тільки картина щодо безпечних шляхів евакуації з Дебальцевського котла здавалася мистецтвом, що межує з дивом. 300 українських солдатів було вбито, але вдесятеро більше було виведено та врятовано. Міста Дебальцевого більше немає на карті.

Результатом поразки стали Мінські угоди, підписані президентом Петром Порошенком. Росія все одно не збиралася їх виконувати.

 

Читайте такожЕкскомандир волинської бригади — новий головнокомандувач Збройних сил України

 

НЕ ЗУСТРІНИМО КВІТАМИ РОССІЯН!

 

Донбас стікав кров'ю, а Захід досі не помічав, що це не периферійний конфлікт, а прелюдія до справжньої війни за незалежність України. Залужні набували все більшого значення в армії, що також змушувало відчувати шкірою необхідність реформ. Офіцери навчалися війні на практиці на полі бою Донбасу, а в перервах на відпочинок з фронту тренувалися разом із офіцерами НАТО на полігонах у західній частині країни.

Жодна армія у світі не зазнавала такої інтенсивної підготовки. Західні радники були шоковані швидкістю її модернізації і особливо її мислення. Неодноразово були думки, що коли вони вперше зустрілися із залишками української армії, невдовзі після 2014 року, вони зіткнулися з більше радянською, аніж російською армією, яку очолювали некомпетентні, часто корумповані командири. Незабаром рівень підготовки спецпідрозділів чи повітрянодесантних військ не поступався найкращим американським чи британським підрозділам. Адмірал Березовський, символ зради – путін зробив його заступником командувача Чорноморського флоту Росії – і багато інших подібних до нього офіцерів не відображали імідж української армії.

Він знав, що українська армія має навчитися командувати за стандартами НАТО, як вести сучасну війну. Якби вона знала лише радянсько-російську тактику і стратегію, що сформувалася на східних фронтах у 1940-х роках, а потім в Афганістані та Чечні, вона була б приречена на поразку, хоча б тому, що Росія має другу армію у світі.

Натомість західні оглядачі пророкували, що майбутня українська війна мала б виглядати як фронт 1943 року – переможцями мала стати російська маса, розмір армії, безжалісність до цивільного населення і нехтування життям власних солдатів.

Ще до лютневої атаки генерал Залужний не приховував, що багаторічна війна на Донбасі та військова співпраця із Заходом повинні дати Кремлю поживу для роздумів, якщо він вирішить піти на повномасштабну агресію: 420 тисяч українських військових і кожен командир, без винятку, вже дивився смерті в очі.  

«Ми не віддамо ані шматочка української землі! Можу запевнити вас, що Збройні Сили України готові до бою»,– переконаний Залужний.

І додє, що українські військовослужбовці, територіальна оборона, мирні мешканці готові зустріти ворога. Квітами його точно не зустрінуть, не втечуть. Він звернувся до росіян із трьома словами: «Ласкаво просимо в пекло».

 

МОЇ ЛЮДИ НЕ НАСТІЛЬКІ ТУПІ!

 

Залужний веде війну, як і обіцяв: безпілотники для знищення російських колон з технікою та запасами, удари українських артилерійських батарей за кілометри від лінії фронту, спецназ та партизани проводять диверсійні операції на окупованих територіях. Про це роками говорять військові аналітики та військові теоретики з найкращих мозкових центрів та офіцерських шкіл. Доказом українського героїзму стали подвійний відскок аеропорту Гостомель під Києвом, куди путін відправив добірних десантників, Харків, вигнання росіян із Сумської області і, насамперед, програна битва за Азовсталь, яка сковує війська, які нападали на багато тижнів.

Генерал знав по Донбасу, що рішення на фронті можуть приймати не лише генерали, а й по ініціативі знизу вгору. Також може прймати рішення місцева розвідка ворожих сил, до даних якої найвище начальство часто не мало доступу або, принаймні, не одразу.

Він децентралізував управління армією, що для росіян досі незрозуміло. Ось вони і відправляють на передову десятки генералів, полковників і майорів, а вони у результаті оперативності української розвідки та партизанів і співпраці з системами електронної розвідки – помирають та помирають, а їх вшановують урочистими похоронами десь під Москвою, Ленінградом чи Чечнею.

Або ж їхнє поховання і могили треба сховати, бо поганий моральний стан московських бойовиків буде ще гіршим.

Більше того, Залужний відкрито каже, що українська армія повна молодих, професійних солдатів, і в багатьох із них у рюкзаках маршальська булава: «Це зовсім інші люди, не те, що моє покоління, коли ми були лейтенантами. Незабаром вони повністю змінять армію. Вони знають іноземні мови, вміють поводитися з електронікою, вміють користуватися можливостями, що надаються комп'ютерами. Вони торкнулися НАТО і навіть пройшли навчання на Заході. Вони знають нове устаткування. Наші сержанти не грубі старі з радянської та російської армій, тупі п'яні ідіоти. Вони не гарматне м'ясо, тому що ніхто не наважиться відвести їм таку роль. Вони вміють воювати і майже всі настільки підготовлені, що можуть здобути офіцерські навички».

У здібності генерала не вірили найдосвідченіші військові спеціалісти. Коли наприкінці минулого року західні спецслужби вже були впевнені, що Москва нападе на Україну, Києву дали кілька десятків годин. Усі пророкували поразку, чергову, після 2014 року, ганебну капітуляцію та зміну влади прокремлівським маріонеткам. Зважаючи на все, очолити їх мав Віктор Янукович, який утік до Росії після Революції Гідності 2014 року під прикриттям місцевих спецназівців.

А треба було довіряти генералу Залужному.

Він волів би визнання його компетентності, ніж місце в топ-100 найвпливовіших людей світу, куди його помістив журнал Time.

 

СТРИБОК, УДАР, НАЗАД

 

На початку війни в Україні, коли атака російських гвардійців та спецназу на Київ була відбита (хоча більша частина сходу та півдня була втрачена), настав час тактики «стрибнув, бий, відступай». Кремлівські командири, виховані на схемах Другої світової війни, не знали, що з цим робити. Стала в нагоді доставлена ​​із Заходу зброя, якою може користуватися практично кожен солдат: протитанкові «Джавеліни», стрінгери та польські «блискавки» для боротьби з літаками та гелікоптерами. Росіяни дали голову, що за кілька днів окупують Україну під оплески місцевого населення. Казка про українських нацистів, які тероризують мирне населення, прижилася в армії агресорів. Виявилось, що ні українці не хочуть жити під чоботом Кремля, ні військові, ні територіальна оборона, ні партизани не думають здаватися.

Залужний був відомий як «залізний генерал». Безплатно такий нікнейм не отримаєш. У перші години агресії, дійсно, могло статися все, що завгодно, розглядалося безліч варіантів розвитку ситуації, і кожен наступний був гірший за попередній.

Важливі люди у Києві згадали поразку Донбасу та Криму у 2014 році. Але Залужний стверджував, що може це зробити.

У всьому світі президент Зеленський є іконою боротьби за незалежність та демократичні цінності. Залужний, який запрошений сьогодні через Інтернет на найважливіші з'їзди НАТО, змусив Зеленського відіграти найважливішу роль у житті з великим успіхом. Сам він навідріз відмовляється від інтерв'ю і не поспішає перед камери. Він має польову форму, і якщо в інтернеті є його фотографії, то це з передової.

 

ГАРНИЙ ГЕНЕРАЛ І ПОГАНИЙ ГЕНЕРАЛ

 

Український гуморист Євген Крутоглов цілком серйозно сказав: «Якщо поряд із фотографією нашого головнокомандувача поставити фото будь-якого російського генерала, то одразу видно, де зло, а де добро. Коли дивишся у вічі Валерія Федоровича, бачиш впевненість у собі, розум, доброту. Усього найкращого, пане генерале, міцного здоров'я та сил».

Залужного зустрів російський ас – генерал Олександр Дворніков, на десять років старший за Валерія, призначений путіним головнокомандувачем в Україні після того, як інші зазнали військових поразок. Дворніков зумів утихомирювати чеченських горян, у тому числі винищуючи до голої землі непокірні села. Він убивав Сирію, перетворював Алеппо на руїни, не зважаючи на мирних жителів. Навчався на солдата за радянських часів на Далекому Сході в Уссурійську, а потім в Академії Фрунзе, він пройшов повний шлях радянсько-російської армійської кар'єри. Це йому не допомогло.

І тому Дворніков може говорити про щастя. Якби воно у нього скінчилося б, він би залишив Україну в цинковому ящику, як і чеченці, Магомед Тушаєв, Володимир Фромов, плюс ще десяток, включаючи якогось Кутузова з московських військ, сформованих на анексованій частині Донбасу, якому не допомогло ім’я великого полководця наполеонівських. війн. Дворнікову вдалося піти з командного пункту якраз перед влучним ударом українців.

Кремлівські портали багато місця відводять Залужному. Він уже кілька разів встиг попрощатися з життям, доказом чого стали відеоматеріали та свідчення очевидців. Єдина проблема полягала в тому, що через день чи тиждень після успішної атаки, на думку росіян, генерал Залужний розмовляє з офіцерами НАТО.

Московські пропагандисти розповіли, що він краде. Можливо, не особисто, але точно краде. Три сільські ділянки та одна квартира. Сфотографований з усіх боків автомобіль Chery Tiggo t11 мав стати вінцем морального падіння генерала, оскільки це була розкіш та розкіш, яка б підійшла українському флагману. По суті, цей Chery Tiggo – китайський ерзак, копія Toyota Rave 4; а виробник автомобілів навіть зробив підробку Daewoo Matiz.

І тому зважаючи на все, Валерій Залужний постійно помиляється в податкових деклараціях. Коментар зазвичай запитує: «Хіба це не дає вам їжу для роздумів?»

 

ПІД ОПІКОЮ АСТРАЛЬНИХ ТІЛ

 

Оскільки Залужний уникає ЗМІ, про нього мало що відомо. Дружина Олена працює в банку. Старша донька обрала військову кар’єру. Молодша – лікарка. Генерал нібито любить котів, про що висловлюється в соцмережах, а до війни під час відпустки скидав форму, одягав зручний одяг і мандрував з дружиною Україною, бажано там, де закінчуються биті дороги, а починається інтер'єр.

І до Новограда Волинського, бо генерал часто жалкує за рідним містом.

Можна припустити, що він має почуття гумору. Війна вже витала в повітрі, коли журналіст попросив інтерв'ю у генерала і жартома запитав, чи не хоче він покататися на танку під українським прапором Червоною площею. Залужний відповів, що звичайно, а ще він планував покататися московським Арбатом. Однак він хотів би заспокоїти москвичів, що зробить це делікатно, тому що Арбат – пам'ятник, а пам'ятники руйнувати не можна.

Зразу ж кремлівські портали стрибнули йому в горлянку, вихваляючи путінських бойовиків, коли вони руйнують стародавній собор чи церкву.

Йому подобається Facebook. У соцмережах він повідомляє, як його солдати збили черговий літак чи гелікоптер, розбили «старовинну, ще часів Другої світової» колону танків і взагалі впоралися. Додає записи з верхнього поверху: «Збройні Сили України – щит Європи», «Ціна свободи висока. Пам’ятайте про це!», «Українці розучилися боятися. Наша мета – перемога».

Завдяки Facebook відома дата його народження (8 липня), тож онлайн-побажань здоров’я та щастя можна було нарахувати близько ста тисяч. Теплі слова, щирі й серйозні вітання, але й записи, які трепетні підлітки розміщують на профілях зірок світової поп-культури: що генерал Залужний найкращий, найталановитіший, знає, знає, знає мови (це факт). Якості Валерія можна порівняти з переліком якостей, якими поляки наділили у свій часу Папу-поляка, коли знали про нього трохи менше, ніж сьогодні.

Прості люди, зірки естради, письменники, поети, художники, знаменитості схиляють голови перед генералом.

Одна дуже популярна в Україні співачка-трансгендер заявила, що в її житті був один герой – генерал. Якби, згідно з цими записами в Інтернеті, Мікеланджело мав виліпити генерала, але не бачив би оригіналу, то він пов’язав би Давида з Мойсеєм, найкрасивішою і водночас наймудрішою людиною у світі.

І найцікавіше в цьому всьому те, що – як точно сказав автор тексту на сайті Politico – Залужний герой, але аж ніяк не зірка.

 Павел СМОЛЕНСЬКИЙ

 

Валерій Залужний: Наші сержанти – це не грубі старці з радянської та російської армій, тупі п’яні ідіоти. Вони не гарматне м
Валерій Залужний: Наші сержанти – це не грубі старці з радянської та російської армій, тупі п’яні ідіоти. Вони не гарматне м

Читайте такожВалерій Залужний: український «залізний генерал» — герой, але не зірка

Коментар
01/10/2022 Субота
01.10.2022
30.09.2022
29.09.2022
28.09.2022