Капітан Кук, граф Дракула, українські пірати, Крим і трохи геополітики
-
-
>
-
>
-
>
1466
Ми дісталися Вітбі пізно вночі. Маленьке приморське містечко спало у глибокій тиші, вулиці були пусті, і лише вогники реклами густо мерехтіли у воді довгої вузької бухти.
Знамените в Англії туристичне містечко, історія якого губиться у століттях, зустріло нас напередодні пасхальної ночі, коли нічна тиша – оманлива. Вітбі готувалось радо привітати і добре пригостити гостей: легкий запах ванілі, кориці, свіжого тіста вітав над містечком, трохи пом’якшуючи різкий дух морських водоростей.
Отримавши ключі від замовленого на кілька днів житла, ми припаркували машину і зраділи, що мали бронювання, коли побачили велику кількість різнокольорових автівок зі всіх регіонів.
Свій будинок ми знайшли на кривенькій старовинній вулиці поруч. Він був високий і теж трохи «кривенький», стиснутий такими ж старовинними будинками, які намагались виглядати категорично не схожими один на одного.
Хоч ми і були втомлені, махом піднялися крутими сходами на третій поверх: точкою тяжіння стала помітна ще знизу велика гіпсова фігура Будди. Долаючи цю відстань, дивувались інтер’єру навколо.
Подумалось, що будинок, мабуть, давно не святкує день народження, забув, коли народився, і тому вже не звертає уваги на своє «східне» оздоблення. Велике приміщення, де ми мали прожити кілька днів, здивувало комфортом.
Після кількагодинної дороги з безперестанним дощем із градом, складним трафіком напередодні Великодніх свят, сон був глибоким і непоборним у першу ніч у Вітбі.
Вже в ліжку я намагалась пробурмотіти якусь позитивну афірмацію та «подати замовлення» хоча б маленького дива на новому місці, мовляв, я же ж у Вітбі…
Дива почалися вранці, коли прокинувшись, я побачила яскраве сонце і морську хвилю скрізь усі вікна. Розпочинався той сонячно-золотий англійський ранок, який може ввести в оману будь-кого, хто не знайомий з примхами острівної погоди.
Містечко, що розкинулось по обох сторонах бухти, радісно засяяло, поспішаючи показати себе у найкращому вигляді. В попередні роки я помітила, що у Вітбі переважає пастельна гама, і вона ніби повторює кольори прибережного Північного Йоркшира, але сонце довело, що місто має свої секрети.
Ось яким різнокольоровим я побачила Вітбі того ранку, і це нагадало мені розкриту перлинну мушлю.
У цій мушлі, як у театрі, ніби відбувалась вистава: судна і човни, прикрашені різнокольоровими прапорцями, заполонили бухту. Деякі вже запросили екскурсантів і готувались вийти на розважальну прогулянку у відкрите море.
На набережній був чутний радісний гомін людей, які совали горбатим розвідним мостом з того на іншій беріг. Вільний темп прогулянки відрізняв туристів, одягнутих різнокольорово, іноді епатажно. У спортивному одязі помітними були містяни, що бігли або пересувались спортивною ходою.
Ніщо не має завадити звичному ритму життя, навіть якщо ти живеш у місті, завжди повному туристів. Поряд з ними інші чинно вигулювали своїх домашніх улюбленців, притримуючи за повідки. Здавалось, що не лише люди раділи ясному сонячному ранку і прогулянці, а й їх вихованці.
Деякі родини налаштувались на довгу подорож велосипедами, в них на багажниках були закріплені кошики з провізією. Іноді за велосипедами підстрибували на брущатій бруківці маленькі «домики на колесах» із віконцями. Як можна поїхати на пікнік і не взяти свого улюбленого песика?
Підлітки, помітні у натовпі занадто легким одягом (англійська традиція легко одягати дітей у будь-яку погоду дивує іноземців), стрибали і чутно гоготіли, але їх намагання бути вільнішими у русі сковувалось потоком людей. Старші люди парами повільно рухались у натовпі, спокійнороздивляючись і фотографуючи усе навколо.
Розважальні майданчики та скульптурні композиції з героями відомих фільмів розмістили на набережній, вони нагадували дитинство і спонукали швидше доєднатися до якогось цікавого дійства.
За широко відчиненими дверима кав’ярень і ресторацій були помітні скляні вітрини з випічкою, а розставлені на набережній столи і стільці магічно затягували якнайшвидше всістися і насолоджуватись ранішньою кавою просто неба.
Краще за всіх бачили цю незамовлену ніким виставу морські чайки, які, здається, відчували себе у ній якщо не режисерами, то головними акторами. Їхні гучні пронизливі крики і стрімкі низькі прольоти над головами людей додавали трохи напруги усій цій картині сонячного ранку.
Читайте також: Кожна британська школа – це Гоґвортс
Вони створювали передчуття чогось надзвичайного, адже сьогодні на місто чекала святкова Пасхальна ніч. Дзвони численних храмів рознесуться над містом і затокою, їх голоси підтримають вічну людську мрію про перемогу над силами пітьми.
Таємниці абатства
Храми Вітбі дзвонять недаремно, багато дивного і містичного супроводжує це маленьке містечко впродовж його довгої історії. В ній знайшлось місце таємницям абатства, яке інакше називають «монастирем кам’яних змій», і чиї руїни, схожі на примари, височіють на східній скелі вже пів тисячі років.
Вітер гуляє порожніми залами колишнього храму і кружляє над цвинтарем, де похилилися надгробки VII – IX століть. Містична історія абатства пов’язана з графом Дракулою, образ якого ірландський письменник Брем Стокер створив у однойменному романі у 1897 році.
Відпочиваючі у Вітбі, Стокер, якій вже цікавився темою вампірів у європейському фольклорі, надихнувся атмосферою романтичного містечка, і пізніше у романі детально описав і краєвиди Вітбі, і деякі його «прикмети», як 199 «погребальних» сходинок біля абатства.
Читайте також: Як історія України ХХ століття представлена в шкільних підручниках Великої Британії
Письменник не міг уявити, що стане «батьком» жанру хорору, а створений ним образ Дракули – самозакоханого індивідуаліста, що протиставляє себе суспільству, відгукнеться естетичним протестом молоді проти панівних культурних і соціальних стереотипів у країнах Північної Європи.
Вампірська тема залишається популярною і у сучасній поп-культури, а старовинне Вітбі поєднує в своєму образі той містичний світ європейської міфології від гірської Трансільванії до туманного Альбіону, що повстав у романі Стокера.
Дзвони будуть дзвонити віддаючи пошану святій Хільді, першій настоятельниці абатства, про яку казали, що вона перетворила усіх змій навколо у каміння, що й дотепер знаходять під час відливу.
Ось про що думалось перед цією розкішною картиною ранішнього Вітбі, яку сонце і море наповнювали синіми і жовтими кольорами, а нескінченний потік туристів – хором радісних голосів у супроводі звуків музичних інструментів і апетитних запахів.
Усе виглядало як великий пазл, тобто, головоломка, що спонукає до створення цілісного яскравого образу. Але цей пазл ніяк не складався, і мені навіть здавалось, що елементи взяті з різних наборів.
Ну скажіть, як скласти пазл, якщо вам пропонують наступне: капітан Кук, граф Дракула, улюблене каміння королеви Вікторії, столиця китобійного промислу Англії, і, нарешті, судна і човни з англійськими прапорами на флагштоках і водночас з українськими на гюйсах.
Як пишуть у розважальних журналах, що бувай листаємо під час подорожей: закресліть зайве! Але зайвого не було, всі ці елементи дивним чином рухалися переді мною і мали поєднатись. Картинка за вікном була жива, надзвичайно приваблива і спокуслива.
Що це за дивне місто, що це за перфоманс! Треба швидше вийти з дому і почати розбиратись!
Читайте також: «Зе вояж». Чому візит Зеленського у Європу важко переоцінити
І ось ми стоїмо на ажурному металевому розвідному мості, що поєднує західний і східний боки бухти. Перший розвідний міст поворотного типу збудували у Вітбі ще на початку XVIII століття, а дерев’яні переходи саме на цьому місці є на мапах початку XIV століття.
Історія містечка
Розвиток Вітбі як рибальського, а головне, торгового порту Північного Йоркшира залежав від ширини та висоти моста, тобто його спроможності пропускати не лише маленькі рибальські човни, а й великі судна.
Багато століть прибережне поселення жило рибальством і торгівлею, відправляючи і зустрічаючи флотилії: здобували оселедця і кита, товар був прибутковим. Китобійна промисловість розквітала, у найкращі часи флотилія нараховувала до 55 суден.
У 1814 році вісім суден флотилії здобули 172 кита, з яких витягнули 42 тони китової кістки для корсетів, згідно з тодішньою модою. Містечко збільшувалось і багатіло, а нагадує про ці часи пам’ятник з довгих китових кісток поряд з бронзовою фігурою капітана Кука.
Через порт Вітбі здавна також проходила торгівля вугіллям, джетом (гагат або чорний бурштин) – камінням, що має ювелірну цінність ще з римських часів, та квасцями (сульфат алюмінія).
І джет, і квасці, і багато інших геологічних цікавинок у вигляді викопних древніх молюсків, закам’янілих кісток давніх тварин і зараз знаходяться у схилах зелених долин навколо міста та у берегових скель. Під час відливу багато людей виходить на ще мокрий пісок, щоб попитати щастя і знайти якусь річ на пам’ять про Вітбі. Ось які наші знахідки.
Пік популярності прикрас з джету припав на середину ХІХ століття, коли королева Вікторія зробила це чорне каміння символом свого трауру по померлому чоловіку – принцу Альберту. Музей цього каміння у східній частині Вітбі та кілька ювелірних майстерень містять незабутні зразки ювелірного мистецтва, але ціна підходить далеко не всім.
Справа в тім, що гагат з Вітбі, у порівнянні з турецьким або європейським материковим, спеціалісти вважають особливо цінним.
Промислова революція на початку XVIII століття дала Вітбі шанс стати не лише зручним портом, адже там збудували потужну верф і облаштували гавань.
Судна виготовлялись з деревини дубу, якого навколо було вдосталь, тож впродовж ХІХ століття бухту розширили і прибрали мілину, збудували причали, систему навігації на вході у гавань. Вітбі став третім за потужністю містом суднобудування в Англії.
Джеймс Кук
Парусник «Індевор», на якому капітан Джеймс Кук досліджував Тихий океан і далекі нові землі, збудували саме у Вітбі. Кук народився поблизу цього міста, вчився тут морській справі, його будинок-музей знаходиться поряд з мостом, а найкраща згадка про знаменитого капітана – це пам’ятник на високому пагорбі над морською затокою.
На початку ХХ століття морська історія Вітбі складалась драматично – поява металевих суден і перехід до перевезення вантажів залізницями зупинили бурхливе життя гавані, старовинні пірси поступово спустіли.
Вантажні судна замінили яхти, пірс для яких збудувати у 80-ті роки. Давня історія Вітбі, його багата історико-культурна, релігійна, архітектурна, літературна спадщина продовжили його життя, і сьогодні воно підтримується туризмом і рибальством.
Фестиваль
Місто зв’язується залізницею з Йорком, а через нього зі всією країною. Якісні автошляхи дозволяють дістатися з комфортом, тому туристів у Вітбі не бракує.
У будь-яку пору року у Вітбі ви впевнено можете розраховувати на участь у щорічному фестивалю локальної їжі, пива, вина чи спробувати свою вдачу у конкурсі з рибальства, послухати популярного музиканта або співака у будь-якому жанрі тощо.
Найбільш відомим фестивалем у Вітбі є британський Whitby Gothic Weekend, який відбувається щорічно з 1995 року, збираючи кілька тисяч глядачів.
Подивитись на похмурі, проте дуже вишукані, переважно чорні, убрання прихильників готської субкультури, послухати готичну музику, стати учасниками театралізованих вистав тягнуться туристи зі всіх кінців світу.
Хочете трохи жахів? Будь ласка, 26 травня 2022 року у Вітбі зібрались разом 1369 «вампірів», і цей факт зареєструвала поважна англійська громадська організація English Heritage (Англійська Спадщина).
Не пощастило сфотографуватись з вампірами, то просто зайдіть у фотогалерею, їх тут кілька: побачите кращі фото Вітбі від учасників щорічних конкурсів.
Поезія
Маєте слабкість до високої поезії? Ви правильно зробили, що приїхали у Вітбі: тут, власне, англійська поезія і розпочинається. Перший відомий значний вірш у формі гімну написав монах абатства Кедмон у VII столітті.
Давньоанглійською мовою гімн прославляє «Святого Творця» згідно з християнською традицією і водночас називає його «батьком слави» й «охоронцем людей Серединного світу», що вказує на язичницькі уявлення про всесвіт у свідомості автора.
Коли слухаєш цей твір, а він є в Інтернеті, ніби чуєш голоси істот неповторного світу Середзем’я (Middle-earth), створеного у книгах Джона Роналда Руела Толкієна і Клайва Стейплза Льюїса.
Історію Вітбі пов’язують з іншим відомим англійським письменником і математиком – Льюїсом Керроллом, якій бував у Вітбі, і у мене немає сумніву, що краєвиди Північного Йоркшіру та його історичні храми надихали автора «Аліси в Країні Див».
Якщо ви любите ходити пішки й дихати на повні груди, та ще й морським повітрям, тоді на вас чекає «Стежка спадщини Вітбі» (Whitby heritage trail), прогулянка у кілька кілометрів із божевільно красивими краєвидами. Після повернення ви зможете відпочити у численних рестораціях, де знайдете напрочуд смачну рибну кухню.
Коли ви дивились на піраміди сіток-пасток для лобстерів на набережній Вітбі, ви ж згадали, що тут їх ловлять мабуть з пару тисяч років, тому знають як смачніше приготувати.
Здається, лише в одну ресторацію у Вітбі завжди стоїть черга, і краще подбати про замовлення столика заздалегідь. Йдеться про знамениту у всьому Йоркширі «Сороку», сімейний бізнес з 1939 року.
Розташування з приголомшливим видом на море й на руїни абатства, меню зі свіжої першокласної риби високо оцінені нагородою «The food Awards England 2022».
Але повернемось до завдання з пазлом. Як бачите, у виставі, яка «грається» у ранковому Вітбі, капітан Кук, граф Дракула, рибальство і китові бивні, таємниці абатства поєднуються без зусиль, як і багато інших елементів, а щодо рідних жовто-синіх прапорів…
Читайте також: Український прорив
Як пояснити українські прапорці на суднах, та ще й іноді поряд з «Веселим Роджером», чорним прапором піратів? На жаль, того дня не вдалося поспілкуватись із командою якогось з цих бортів: пірси біля них були заповнені, чимало туристів чекало на морську прогулянку.
Погода в Англії зазвичай не тішить довгим сонцем, у будь-яку мить може розпочатися дощ, тому ажіотаж на пірсах був зрозумілий. Не буду з цього приводу горювати, маю своє пояснення цьому феномену.
Якщо згадати багатьох відомих людей, що колись жили у Вітбі або пов’язані з його історією, і яких пам’ятає містечко, можна зауважити, що вони мали сильні характери, відчували себе дослідниками і випробувачами долі, вміли йти наперекір обставинам і загальній думці.
Ось перелік імен, які вказані на головній сторінці сайту Вітбі:
- Свята Хільда, що керувала доленосним для християн Англії Синодом Вітбі у 664 році і «перемогла» усіх змій регіону,
- поет Кедмон, всесвітньо відомий капітан Кук,
- дослідник Арктики капітан Скорсбі,
- священик-мученик, отець Постгейт,
- професійний морський рятівник Генрі Фриман,
- священик-письменник Аткінсон,
- улюбленець містян ексцентричний оповісник (кликун) Джон Стефенсон,
- англійська романістка Елізабет Гаскел.
Мешканці маленького містечка, географічно віддаленого від головних шляхів і розвинутих промислових міст країни, моряки і гірські фермери, на протязі багатьох віків у несприятливих погодних умовах виховували в собі стійкість, витривалість, звичку покладатися на власні сили, а в той же час готовність швидко прийти на допомогу іншим у важку хвилину.
У цьому прибережному районі, як і раніше, дуже сильний дух спільноти, дух поваги до людей нескорених, волелюбних, тому мене не здивувала помітна кількість українських прапорців упродовж подорожі до Вітбі шляхами Йоркширу.
Коли наш водій залишив автомагістраль, маленькі і великі українські прапори з’являлись серед сірих, ще весняних вересових схилів у неочікуваних місцях: біля маленьких ферм, хуторів, церков, пабів і звичайних будинків.
Відчувалось, що їх встановили не державні органи, а прості місцеві мешканці за внутрішнім покликом на знак поваги до людей далекої країни, що дивують світ своєю стійкістю. Той самий настрій, на мою думку, керував діями команд всіх суден, що розмістили український прапор поряд з національними у туристичному багатоликому Вітбі.
До того ж у Вітбі пам’ятають історію обстрілу гавані німецьким флотом за часів Другої Світової і ті руйнування, що воно спричинило.
Вітбі – це одне з таких маленьких містечок, що стало широко відомими завдяки мужності і стійкості його мешканців, їх незалежному характеру, непростій історії. У таких містечках вміють цінувати стійкість і мужність інших людей і окремих народів.
Пазл мій добре складається, я дивлюсь на все навколо, але в очах у мене вже не Вітбі, а Крим, ХІХ століття, набережна такого ж маленького рибальського містечка, Балаклави.
Кримська війна
Англійські війська зайшли у балаклавську бухту осені 1854 року, обравши цю захищену самою природою від вітрів глибоку гавань своєю опорною базою.
Піддані британської королеви Вікторії з ентузіазмом сприйняли заклик захистити Османську імперію від Російської імперії і у складі коаліції військ Франції та Сардинського Королівства взяли участь у Кримській війні 1853-1856 років.
Вона поступово набула характеру світової, бої йшли на Балтиці у Білому і Баренцевому морях, на Курилах і на Балканах, на Кавказі і у Дунайському князівстві, у Чорному морі і проливах, але головні події розгорталися у Криму, якій тоді перебував у складі Російської імперії.
Головною метою союзників було знищення усіх намагань Росії до панування у Чорному та Середземному морях.
У Балаклаву, що знаходилась менш ніж за 20 км від головної російської морської фортеці – Севастополя, і тихо дрімала чи не з часів Гомера, увірвалося індустріальне ХІХ століття.
Англійці збільшили кількість причалів у бухті і почали приймати з головного британського порту Плімуту судна з продовольством, амуніцією, медикаментами.
Разом з тим збудували першу набережну (вона і зараз є головним променадом у сучасній Балаклаві), відкрили магазини, і майстерні, заклали перший готель (на його місці зараз сучасний).
Читайте також: Оцифрували малюнки пам'яток Криму архітектора Павла Голландського
У ті часи Балаклаву стали називати «Маленьким Лондоном», побачити який було багато охочих: приїхав фотограф Роджер Фентон, якого пізніше назвуть першим військовим фотокореспондентом.
Ентузіазм англійського суспільства у боротьбі з Росією у цій війні добре може бути проілюстрований різними фактами: тут і черги на пунктах запису до лав англійського війська, і приїзд до Криму Флоренс Найтінгейл.
Відома вже на той час сестра милосердя прибула разом із 38 помічницями, рятуючи тисячі життів завдяки новим принципам санітарії та догляду за пораненими.
А як не згадати вчинок британського інженера Семуєля Мортона Пето? Дізнавшись про проблеми коаліційних військ у Криму з постачанням необхідних речей, він мобілізував своїх партнерів і запропонував збудувати залізницю на найгарячішій дільниці – між Балаклавою і Севастополем – за собівартістю.
Залізницю проклали у лютому 1855 року лише за три тижні! Вона почала поставляти провізію до табору союзників, а санітарний вагон врятував життя багатьом хворим і пораненим.
Дослідники цієї війни вважають, що не дуже довга залізнична лінія переламала перебіг військової кампанії в Криму і додала останню краплю у перемогу над Росією у Кримській війні, цьому кривавому цивілізаційному конфлікті.
Але в пам’яті англійців Балаклава зберігається завдяки короткотривалому трагічному бою, у якому загинула (з не до кінця зрозумілих причин) велика частина аристократичного прошарку країни , у тім й дід прем’єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля, герцог Мальборо.
У лютому 1945 році під час Ялтинської конференції Вінстон Черчилль разом з донькою відвідав долину біля Балаклави, де відбувся той кавалерійській бій. Зараз долина уся заповнена виноградною лозою і зветься «Золотою балкою».
Благодатна природа Криму сприяла тому, що вже за тридцять років після війни Балаклава, як і прибережні Симєїз, Кореїз, Алупка, Ялта, Євпаторія, стала модним дачним містечком. На берегах гавані повстали красиві будівлі за проектами відомих архітекторів, запрацювали грязьові лікарні, купальні, човнова та рятувальна станція, бібліотека, готелі.
Леся Українка
Всесвітньовідомих гостей у Балаклаві було багато, тому у 1905 році у бібліотеці завели особливу книгу запису гостей і їх автографів. Тричі на курорті побувала Леся Українка. У серпні 1907 році вона зареєструвала шлюб із Климентом Квіткою у Севастопольському градоначальстві, подружжя жадало тиші, спокою і справжнього лікування.
В Балаклаві, у маленькому флігелі дачі актриси Соколової біля самих воріт бухти неподалік від середньовічної Генуезької фортеці (сучасна назва: вул. Назукіна, 34) 36-річна поетеса не лише покращила здоров’я, але й прожила благодатні творчі хвилини: саме там народився вірш «За горою блискавиці».
Читайте також: Листи, фотографії і зошит з піснями: які Лесині раритети зберігає Волинський краєзнавчий музей
Схожість розташування і тип бухти, круті скелясті береги, природна привабливість, довга цікава історична доля, присутність пам’ятників кількох епох, починаючи з античності, якась містичність і таємниця у пейзажах навколо, багаті надра, сміливі і талановиті люди – це і багато іншого робить схожими для мене Вітбі і Балаклаву.
Але є різниця, вона дуже змінює ситуацію: у Вітбі, починаючи зі Середньовіччя, живе населення одного етнічного складу, а історія Балаклави, Криму тісно пов’язана з багатоетнічністю.
Читайте також: «Кримська операція» полковника УНР Болбочана
Доля Криму
Сьогодні в Криму переважає населення, яке називає себе «росіянами», його присутність у Криму є вже не першою спробою Росії довести свої претензії на цю землю.
Я лише можу підтримати думку багатьох дослідників відносно перспективи існування Криму: ця земля така щедра і різноманітна, що вона завжди була під опікою різних, неподібних за своєю культурою народів.
Стаття у Вікіпедії під назвою «Населення Криму» у підрозділі «Етнічний склад населення Криму наприкінці 18 – початку 21 ст.» добре показує динаміку змін складу населення з переважно кримськотатарського в XVIII століття до багатоетнічного на початок ХХІ.
І що важливо, – поряд із пануючим ісламом, який сповідували кримські татари (киримли), у Криму постійно мешкали й інші етнічні спільноти з іншими віруваннями: вірмени, греки, євреї, караїми, кримчаки, цигани та ін.
Сучасна спроба Росії як нащадка Російської імперії зупинити звичний історичний ритм Криму, проводячи політику русифікації і спрощуючи етнічний склад населення, неперспективна.
Читайте також: НЕ «ісконно рускій» Крим
Доля Криму у війні Росії з Україною – особлива з кількох позицій.
Ось мої міркування: початок війни спровокувала Росія у 2014 році на території Криму, тим самим надавши конфлікту ранг геополітичного (географічне розташування півострова, історико-культурний зв’язок його з кількома політично й економічно потужними країнами); ранг регіонального Чорноморсько-Середземноморського; ранг конфлікту цивілізаційного, культурного, правового, релігійного, світоглядного тощо.
Коли я думаю про глибину цього конфлікту за участю Криму, мені згадується десь прочитана думка, що провокуючі Туреччину у ХІХ столітті і зараз Україну у ХХІ, влада Росії наступає на ті самі граблі, не очікуючи, що знайдуться багато країн, яким це дуже не сподобається.
Які це країни, стало відомо під час роботи Першої Чорноморської конференції з безпеки Міжнародної «Кримської платформи», що відбулась у квітні 2023 в Бухаресті: учасники з більш ніж 50-ох країн обговорювали питання безпеки у Чорноморському регіоні.
Зовнішні зусилля можуть стати надзвичайно важливими, лише якщо у середині самої України питання Криму знайде своє вирішення. Йдеться про надання єдиного на цей історичний момент, правильного правового і юридичного статусу самому півострову, від чого залежатиме його майбутнє у складі України.
За найправильніше рішення цього доленосного питання, а також за процвітання і Вітбі, і української Балаклави я запрошую вас випити разом зі мною. Будь-ласка, мені рому – Whitby Distillery!
Читайте також: Іскри кримських джерел: у Луцьку презентували проєкт про кримськотатарську культуру та історію
