Мир, що дістався косоварам надто дорогою ціною

25 років тому НАТО розпочало бомбардування Косова

Ще вчора Беса, молода викладачка музичної школи у Приштині, розучувала з учнями нові твори. А сьогодні вона спакувала сумки з продуктами та «тривожні валізи». Також вона приготувала трохи грошей і записала в блокнот номери телефонів своїх рідних. Та найбільше її непокоїло, як захистити життя трирічної донечки. Аби вберегти від уламків, вона поклала її між диванними подушками на долівку та накрила килимом.

Раптом почувся гучний вибух, який сколихнув будинок і все місто. Матуся міцно обняла дитину. Вона й сама була налякана, але намагалася запевнити доню, що все скінчиться добре…

Викладачка факультету мистецтв Приштинського університету Беса Люжа пам'ятає кожну хвилину того березневого дня 1999 року, коли авіація НАТО почала бомбардування Косова. Згадуючи пережите, вона зізнається, що її охопили змішані почуття радості, страху, невпевненості та надії.

«Ми наполегливо вимагали бомбардування з боку НАТО, щоб зупинити масові вбивства, які відбувалися в Косові. Але ми не знали, що буде з нами під час ракетно-бомбових ударів. Ми знали про бомбардування Сараєва під час війни в Боснії та Герцеговині. Тепер настав час випробувань для нас», – продовжує професорка факультету мистецтв Приштинського університету Беса Люжа. 

Чверть сторіччя тому, 24 березня 1999 року, у небі над Приштиною з'явилися літаки НАТО. Вони скидали бомби на позиції сербської поліції та югославської армії, які кілька місяців поспіль убивали албанців у косовських містах і селах. Північноатлантичний альянс розпочав військову операцію «Союзна сила» (Allied Force) проти Союзної Республіки Югославії, аби припинити етнічне насильство.

Ця подія стала заключною фазою Косовської війни та призвела до серйозних геополітичних змін на Західних Балканах. Після ударів натовської авіації югославські війська залишили Косово. Країну взяли під свою опіку Північноатлантичний блок та міжнародні союзні сили, які й сьогодні відіграють ключову роль у забезпеченні миру та безпеки частково визнаної Республіки Косово.

Приводом для початку бомбардування стала різанина в селі Речак у січні 1999 року. Сербські військові стратили 50 місцевих мешканців, запідозривши їх у співпраці з Армією визволення Косова (UÇK). На той момент Косово було автономною провінцією Югославії, чиї підрозділи вели війну на винищення етнічних албанців.

Професор Приштинського університету Афрім Хоті називає ті часи «найбільш страшними й чорними в історії Косова».

«Що до війни албанці стикнулися з найгіршим свавіллям, яке тільки можна уявити. Їх вбивали, ґвалтували, піддавали жахливим тортурам. Часто траплялися випадки, коли батьки відправляли свого сина на службу до армії Югославії, а назад отримували понівечене тіло. Якщо в армії хтось дізнавався, що ти албанець, у тебе не було шансів вижити», – розповів він під час зустрічі з українськими журналістами, які перебувають у Приштині за програмою професійного захисту «Резиденція в Косові».

У 1998 році спалахнув конфлікт із Сербією, яка розгорнула політику на знищення косовських албанців. Під час війни близько мільйона етнічних албанців депортували з території Косова, а туди заселили сербів. Косовари ж мріяли про здобуття незалежності й готові були померти за свою свободу. Їм протистояли добре озброєні загони сербської поліції та югославської армії, й цю ворожнечу вже неможливо було залагодити мирним шляхом.

У лютому 1999 року США та ЄС скликали конференцію в Рамбуйє, щоб спробувати примирити ворогуючі сторони. Але спроба виявилась невдалою.

«На жаль, ця угода не була підписана, бо сербська сторона її відхилила. Потім почалась кампанія НАТО «Союзна сила», – каже професор Афрім Хоті. 

Бомбардування тривало 78 днів і спричинило колосальні матеріальні та людські втрати. Було знищено 99 відсотків інфраструктури: школи, лікарні, мости, промислові підприємства, пам'ятки культури. Внаслідок бомбардувань загинули близько тисячі членів югославських сил безпеки, а також майже дві тисячі цивільних осіб. Загалом близько мільйона косоварів стали біженцями через війну та політику геноциду з боку Сербії. Сербська армія та поліція вбили понад десять тисяч мирних жителів.

Редакторка новин медіакомпанії ATV Теута Аріфай під час війни переїхала з сім’єю до сусідньої Чорногорії. Їй було більш як десять років, але вона чітко пам’ятає емоції, які переживали її батьки.

«Звичайно, ці душевні страждання вплинули й на мене. Усі були схвильовані та щасливі, бо вірили, що війна закінчилася. З іншого боку, ми боялися, що Сербія може помститися і почати вбивати невинних людей. І це саме те, що сталося згодом. Ми думали, що бомбардування НАТО зупинить агресію. Проте минуло 78 днів, поки сербські сили не вийшли з Косово, і ці дні були суцільним жахом. Кожен день був емоційно важким, тому що ми нічого не знали про нашу родину. Ми повністю втратили всі контакти, а оскільки знаходились за тисячі кілометрів один від одного. Було відчуття безпорадності. Ми зрозуміли, що війна закінчилася, лише коли з нами вийшли на контакт рідні», – каже вона. 

Полеміка з приводу доцільності застосування натовської сили в Косові не вщухає й нині. Косовари вважають початок бомбардувань днем народження своєї незалежності.

«25 років тому розпочався порятунок Косова від винищення. Союзи треба берегти, так само як і свободу! Вічно дякую НАТО!» – пише в фейсбуці президентка Косова Вйоса Османі.

Депутат Асамблеї Косова Дрітон Селманай додає:

«Атаки НАТО в 1999 році та його допомога Косову були тією іскрою, яка освітила шлях до нашої свободи та незалежності. Ця історія про мужність і солідарність нагадує нам, що навіть у найтемніші моменти міжнародна співпраця приносить країні надію».

З іншого боку, сербська сторона та проросійські пропагандистські медіа називають операцію «Союзна сила» незаконною, апелюючи до факту, що Радбез ООН не давав альянсу «добро» на застосування військової сили. Власне, й різанину в Речаку вони називають фейком. Наприклад, одна з найсвіжіших статей, опублікованих в англомовному медіа covertactionmagazine.com, називається «Двадцять п’ять років тому адміністрація Клінтона використала фальшиву різанину в Речаку, щоб виправдати незаконне бомбардування Белграда протягом 78 днів». Типовий стиль російської пропаганди, яка так само називає фейками звірства російських окупантів у Бучі, Маріуполі, Ірпені та інших українських містах! Це лише верхівка інформаційного айсберга, який курсує просторами інтернету й атакує пропагандистськими меседжами інформаційний простір.

Натомість прем'єр-міністр Косова Альбін Курті вважає, що бомбардування НАТО уникнути було неможливо.

«Не можна було допустити повторення боснійського сценарію в Косові. Розгортання конфлікту в умовах, коли він не вирішується і не припиняється, є звичним явищем – цьому потрібно було запобігти», – йдеться в його дописі в соцмережах з приводу річниці бомбардування.

Після закінчення війни косовське суспільство зіткнулося з серйозними політичними та соціально-економічними проблемами. Метою міжнародної спільноти стало повернення переміщених осіб на територію Косова та встановлення втраченої довіри між етнічними групами.

«Надзвичайно важко знову подружити сербів та албанців. Було важко навіть умовити п’ять відсотків тих, хто керував країною до війни, щоб вони зрозуміли свій новий статус та права в нових реаліях: ви більше не королі, як було в минулому! Якщо хочете жити на цій території – будьте рівноправними з іншими», – розмірковує професор Афрім Хоті. 

Це був серйозний виклик для всіх інституцій молодої незалежної країни, і з яким Республіка Косово має справу щодня впродовж наступних 25 років після військової операції «Союзна сила». Вочевидь, із таким викликом може стикнутися й Україна в найближчі роки після закінчення російсько-української війни.

Фото: з фейсбук-сторінки президентки Косова Вйоси Османі та з власного архіву Беси Люжі

Читайте також:  Косово та Сербія знову на межі війни. Що спричинило та чи вдасться уникнути збройного конфлікту