«Життя почалося знову коли наші хлопці вступили в Херсон», – європейські ЗМІ – про війну в Україні

22 Листопада 2022, 21:25

717

Європейські ЗМІ з перших днів повномасштабного вторгнення росії продовжують писати на своїх шпальтах про ключові події визвольної боротьби в Україні.

Однією з ключових тем публікацій 22 листопада було визволення Херсону з-під окупації. Журналісти Район. Закордон зібрали найактуальнішу інформацію.

Бельгія «De Standaard»: «Життя почалося знову коли наші хлопці вступили в Херсон»

Херсонці насолоджуються своїм містом без російської окупації. Вони миряться з тим, що наразі не мають води та світла.

«Вісім місяців херсонці жили в страху. «Ви були на милості російських солдатів», — каже Валерій Кетятов.

Тепер вони плекають надію, насолоджуються своїм містом без російської окупації. Глухий удар ближніх бомбардувань їх не лякає.

«Нам регулярно дзвонили росіяни і казали, що було б розумно переїхати на росію», – каже Валерій Третьяков житель Херсону.

Жінка скептично дивиться на маленький прапор України. «А у вас немає більшого?» — питає вона торгову лавку. «Я хочу їх повісити за вікном.» На жаль. Це останній прапор, весь запас розкупили за кілька годин.

На центральній площі Херсона багато хто повісив поверх пальто національний прапор. «Не могли б ви також написати текст на моєму прапорі?» — запитує молода жінка, яка, як і багато інших, хоче зберегти пам’ять про ці історичні дні. Під російською окупацією було страшенно важко.

Страх – це слово, яке ви чуєте найчастіше. «Ми були на милості солдатів. Коли ти йшов з дому, ти ніколи не знав, чи повернешся ввечері», – розповідає Валерій Третьяков, який у суботу вдень разом із дружиною та дочкою вирушив у центр міста.

Читайте також: Реакція світу на війну росії проти України 21-22 листопада

Протягом восьми місяців окупації подружжя намагалося якомога більше сидіти вдома, подалі від росіян на вулиці. «Я боявся тих озброєних людей на вулиці, тих вантажівок з буквою Z або V. Я постійно був насторожі. Я зважувала свої слова, тому що ти справді більше не міг сказати те, що хочеш, — додає жінка, яка вагається, а потім відмовляється, коли я запитую її ім’я.

Сліди російської окупації досі видно всюди. У маленькому супермаркеті за рестораном «Тору» в самому центрі Херсона досі на полицях переважно російські продукти. Оплата в українських гривнях. «Того дня, коли прийшли наші хлопці, ми перерахували цінники, які були в рублях, у гривні», — розповідає продавчиня.

У Херсоні російські харчі не мали успіху, і це було не просто принципово. «Вони були просто погані, щоб їсти», — каже Олена Павліченко, яка прийшла перевірити, чи прибули якісь продукти з України.

Але, крім російського, там тільки порожні полиці.

«Ні, цього лимонаду пити не можна», — посміхається з-за вікна питної лавки Світлана Залеська.

Читайте також: Чи є у росії законні підстави для перебування в ООН

«Наші клієнти постійно запитували про українську продукцію, а я могла запропонувати тільки цей російський мотлох», – розповідає вона про ліки та засоби гігієни для жінок, які, на її думку, ще радянських часів, і корчить обличчя.

«Їхні бренди погані, а також дуже дорогі. Все коштувало в середньому в два-три рази дорожче, ніж було раніше. Ми прагнемо, щоб сюди приїхали вантажівки АТБ.» АТБ –велика мережа супермаркетів в Україні. Свої магазини в Херсоні, росіяни перейменували в АВС», – глузливо каже Залеська.

Тепер, коли росіяни покинули Херсон, мешканці говорять про колишніх можновладців переважно глузливо. Херсонці, яким подобалося під російською окупацією, виїхали до росії або зараз – у цій святковій жовто-блакитній атмосфері – мудро тримають язик за зубами.

У місті панує дружня атмосфера. Сонце світить. Українські військові спілкуються за кавою на терасі.

Молоді люди гордо маршують зі своїм національним прапором у пошуках солдата чи іноземця, який міг би щось написати на їх прапорі.

Важко зрозуміти, як російські окупанти мали намір захопити Херсон. Великі рекламні щити на вулицях розповідають матінці-росії, що сім’я є пріоритетом і що «росія назавжди»

Великі вивіски все ще є, пропаганда також, але слово росія після визволення скрізь вирвано. Втратили зв'язок із зовнішнім світом і херсонці. Зі старими сім-картами вже не могли дзвонити в Україну, Twitter не працював. Зв'язок із зовнішнім світом був лише через Telegram.

Майже всі, хто з'являвся на вулиці, спочатку почистили мобільні телефони, щоб росіяни не могли перевірити, з ким вони спілкувалися останніми днями. Окупанти спілкувалися з мешканцями телефоном.

Місцеві були в російському міхурі. Вони чули тільки російські новини, вони отримували дуже мало повідомлень зі своєї країни. Звільнення прийшло абсолютно несподівано для більшості.

«Коли я побачив на вулиці перший український прапор, то подумав, що це пастка. Дівчина, яка була зі мною, мене попередила: це однозначно провокація. Будьте обережні», – каже Олена Павліченко.

Недовіра до того, що росіяни справді пішли, тривала досить довго. Для багатьох лише приїзд багатьох українських воїнів був знаком того, що їхнє місто справді звільнено.

Особливо важко живеться херсонцям останні тижні. Коли росіяни відступали, вони підірвали водо- та електростанції. Орієнтовно з 8 листопада у місті немає світла та води. На березі Дніпра мешканці наповнюють річковою водою великі пляшки, якими вдома користуються у туалеті, бо з крану вже нічого не тече.

Коли о четвертій годині вечора стемніє, вмикають свічки, а іноді і генератор. «Потім граємо в «пошук слів», — сміючись каже чоловік, кладучи останню пляшку води у свою простору валізу. Мине деякий час, перш ніж місто знову матиме світло та воду, бо росіяни продовжують бомбити критичну інфраструктуру.

Під час російської окупації мало хто виходив на вулицю. Місто справляло мертве враження, каже жінка. Зараз усі виходять. Якщо не розім'яти ноги і побалакати з іншими, то запастися їжею. Велика площа, де всі збиралися в день визволення, тепер є місцем, де зупиняються великі гастрономи. У суботу мешканці отримають заморожену курку та пакет основних продуктів харчування. Щодня тут чекають десятки тисяч, — каже хлопець, який стежить за порядком у чергах.

Мешканці також змушені виходити на вулицю, щоб зарядити свої мобільні телефони від генераторів, які встановлені по всьому місту. Там вони збиваються разом у своїх товстих пальтах, а дроти всіх цих мобільних телефонів утворюють складний клубок навколо генератора. Вони прокручують екрани своїх мобільних телефонів, щоб швидко прочитати десятки повідомлень із зовнішнього світу. Як тільки вони віддаляться від Starlink, вони повертаються в темне місто.

Але вони мають надію. Глухий удар ближніх бомбардувань їх не лякає. Освітлюють вечірню темряву, без електрики – свічкою. Світлана Залеська каже про це так: «Наше життя почалося знову, коли наші хлопці вступили до міста».