«Так, ЄС – це кошти, але потрібні люди та знання, щоб їх отримати», – голова євроінтеграційного комітету ВРУ Іванна Климпуш-Цинцадзе

29 Грудня 2023, 18:50
Іванна Климпуш-Цинцадзе. Фото - сайт Комітету з питань інтеграції України до Європейського Союзу 2658
Іванна Климпуш-Цинцадзе. Фото - сайт Комітету з питань інтеграції України до Європейського Союзу

Міжнародні підсумки 2023 року для України Район. Закордон пригадує з Іванною Климпуш-Цинцадзе

Вона колишня віцепрем'єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, народна депутатка «Євросолідарності» та голова Комітету з питань інтеграції України до Європейського Союзу.

Ми розпочали розмову, звісно, з початку переговорів України з ЄС. Нагадаємо, за тиждень до саміту Ради ЄС 14-15 грудня український парламент консолідовано ухвалив чотири євроінтеграційні закони. Це дало козирі нашим дипломатам та й керівництву Єврокомісії, аби просувати українські месиджі проти євроскептиків на саміті.

«Переговори про вступ до ЄС  – складна розмова про компроміси»

Поцікавились, чи завжди у році, що минає, усі гілки влади в Україні рухалися в одному єврокерунку та мали синергію?

Це насправді було дуже важливо – ухвалити закони до саміту. Зауважу, що Україна зробила це не до березня 2024 року, як просила Єврокомісія, а на початку грудня. До речі, один з них стосувався національних меншин та спільнот. Його уряд вніс на розгляд без особливих консультацій з громадянським суспільством. Коли представники нашої фракції почали обурюватися через повернення русифікаційних норм, то отримали атаку від урядовців, а потім виявилося, що закон потрібно доопрацювати. Коли запросили ГО та фракції Ради, то вдалося так доопрацювати текст, що закон виконував і рекомендації Венеційки, і захищав українську мову та національні інтереси України.

У цьому випадку ми вийшли на результат спільно, хоча подекуди просування по євроінтеграційному треку вдається тільки через вольові зусилля.  Тут необхідна взаємодія уряду, Ради, медіа, громадянського суспільства. Варто усвідомити, що й надалі євроінтеграція не буде встелена червоною доріжкою. Будуть складна розмова з різними секторами економіки, перемовини з ЄС, пошук компромісів про перехідні періоди, фінансові компенсатори. Це передбачає ґрунтовне суспільне обговорення.

Тому мені хотілося б говорити, що ми маємо єдність і справді її показали напередодні саміту ЄС, але насправді маємо винести серйозні уроки щодо залучення багатьох гравців до ухвалення рішень та діалогу. Наголошу: з європейцями у справі відкриття переговорів про вступ працювала величезна кількість організацій та людей і не тільки з виконавчої влади. Цінувати варто зусилля кожного, хто до цього долучився.

Поцікавились, наскільки нині Рада і Комітет з євроінтеграції є суб'єктними у формуванні зовнішньополітичного іміджу країни, чи достатньою є співпраця законодавчої та виконавчої гілок влади?

Прикро констатувати це, але навіть під час цих страшних випробувань, які ми проходимо, коли за кордоном необхідний спільний голос про українські потреби і цілі, ми дедалі частіше стикаємося зі вставлянням палиць у колеса з боку Офісу президента. Це стосується роботи різних політичних сил за кордоном.

Одне з найгостріших питань – виїзд за кордон для участі у найрізноманітніших платформах співпраці з євроінтеграційними структурами. Щоразу це справжня битва, щоб поїхати на зустрічі, аби представити українську позицію. Відрядження погоджують в останню хвилину. Прикро через такі інтриги та шпички від президії Верховної Ради. Хоча, як на мене, наявність з українського боку багатьох учасників дискусії з досвідом посилює позицію нашої країни на зустрічах та переговорах. Дійшло до того, що представників «Євросолідарності» почали викреслювати зі списків офіційних делегацій, наприклад, у Парламентській асамблеї ОБСЄ. Так не будується єдність.

Вважаю, що треба буде поборотися і про те, щоб євроінтеграційний комітет Ради зайняв гідне місце в оновлювальній системі руху до ЄС. Колеги зі «Слуги народу» у 2019 році взагалі хотіли прибрати цей комітет. Коли ж ми його відвоювали, вони думають, як прибрати комітет до своїх рук.

Орбан захоче поширити свій вплив на Євросоюз

Щодо Закарпаття і настроїв українських угорців. цікаво, чи буде Віктор Орбан і далі розігрувати цю карту у протидії вступу України до ЄС?

Орбан та його міністр закордонних справ Сійярто неодноразово говорили, що вони прагнуть до функціонування в Україні законів про мову та нацменшини зразка 2015-16 років. Мовляв, у такий спосіб буде повернуто права національних меншин в Україні. Це нічого не має спільного з ними, а тільки показує недопрацювання української держави на попередніх етапах. Не виключаю, що якісь речі Угорщина знову буде заявляти та виставляти. Але я дуже ціную те, що навіть представники угорської національної меншини Закарпаття звернулися з окремим листом до Орбана та президента Євроради Шарля Мішеля з тим, що вони підтримали початок переговорів про вступ України до ЄС. Українські угорці задоволені законом від нашого парламенту. Орбан цей лист проігнорував, що ще раз говорить про те, що всі претензії угорського прем'єра мають дуже мало спільного з реальною турботою про права національних меншин.

Орбан керується залежністю від РФ, внутрішньою політичною боротьбою, аби зацементуватися надовго при владі в Угорщині, а також бажанням, як він сказав, «не виходити з ЄС, але підкорити Брюссель». Нехтування свободи медіа, верховенства права Віктор Орбан прагне розповсюдити далі в Євросоюзі. Тому він буде вигадувати інші підстави, аби блокувати наше просування в ЄС. Він відверто сказав, що в нього є ще декілька десятків голосувань, де він може блокувати Київ.

Так, нам потрібно контактувати з Угорщиною, але проблему Орбана треба вирішувати саме на рівні ЄС та НАТО. Тим, хто хоче одночасно всидіти на двох стільцях, – користуватися перевагою членства та водночас підривати Євросоюз та Альянс зсередини – настав час давати по руках.

Віктор Орбан. Фото - Слово і діло
Віктор Орбан. Фото - Слово і діло

Коли кажуть про намір розповсюдити більший угорський вплив на ЄС, мається на увазі вибори до Європарламенту в червні 2024 року?

Так, він це сказав в одному з інтерв'ю. У наступному році відбудеться понад 10 виборів у різних країнах ЄС та власне до Європейського парламенту. Відповідно, конфігурація влади у Єврокомісії може потенційно змінитися. Ці процеси потенційно ризиковані для України. Тому нам було принципово важливо, що саме у грудні Рада ЄС відкрила переговори Україні та Молдові та надала статус кандидата Грузії. Що далі це відкладалося б, тим менше шансів залишалося б нам отримати рішення у 2024 році.

Читайте також:  Клонований Орбан: як Словаччина з Фіцо може псувати нерви Україні та ЄС

Відмовлятися від політики  «усі нам зобов’язані»

Часто люди запитують: навіщо нам ЄС, нам треба зараз більше в НАТО? Навіщо нам слабкий Євросоюз, який очікує на реформи? Як би ви відповідали євроскептикам в Україні?

По-перше, я переконана євроатлантистка. Тішуся з того, що від 2016 року в уряді є віцепрем'єр, який відповідає за європейську та атлантичну інтеграцію. Тому я теж дотримуюся думки про те, що нам критично важливо отримати запрошення до НАТО.

Але що важливо для України у рішенні про початок перемовин з ЄС? Євросоюз заявив, що є політичним гігантом і претендує на серйозний геополітичний вплив. Це означає, що простір добробуту, правил, безпеки, миру, яким насолоджувалися після Другої світової війни країни, що поступово входили до ЄС, має розширюватися далі. Насправді це також певною мірою є гарантією безпеки для України.

А такий інструмент ЄС як фонд підтримки миру допомагає Україні зброєю. Це стрибок вперед для Євросоюзу з точки зору безпекової потуги.

В Україні часто думали, що Туск прийде – порядок у відносинах України та Польщі наведе. Наскільки важко буде старому новому прем’єру налагоджувати відносини між нашими країнами?

Думаю, що протидія кризам на кшталт блокади кордону та протестів фермерів буде актуальною для України та Польщі допоки ми не вступимо до ЄС.

Але я хотіла б привітати нас з тим, що ми маємо в країні-сусідці, яка так багато допомогла Україні у ці два роки, перемогу проєвропейських політичних сил. До цього були дуже гострі кути між Варшавою та Брюсселем. Вони трохи пом'якшилися після 24 лютого, коли Польща надзвичайно сильно допомогла Україні.

По-друге, президент Польщі нікуди не дівся, він так само має особисті контакти з президентом Зеленським. Але мені шкода, що в Україні представники влади часто демонструють неспроможність працювати з різними політичними силами. Вони так і в Україні пробують працювати, – нібито влада однієї партії назавжди. Так і в міжнародній сфері треба розуміти, що демократичний устрій передбачає зміну влади, повернення опозиції до влади і т.п. Тому Київ не вкладався у розвиток взаємин з польською опозицією. Тому наразі такий складний старт у наших стосунках.

Новий уряд буде намагатися у відповідності до європейських підходів розв'язувати кризу на кордоні, але не відмовиться від тих речей, які можуть привносити ризик для їхніх національних інтересів. Це покаже й дорослішання Україні для складних розмов. Ми маємо бути готовими до спільного знаменника, до пошуку ситуації win-win, коли у виграші обидві сторони. Треба відмовлятися від тиску на наших партнерів та політики «усі нам зобов’язані». Цю риторику, яка спрацювала на початку вторгнення, треба змінювати. Україні треба більше відповідальності та критичного ставлення до самої себе.

Читайте також: До Луцька прибули Володимир Зеленський і президент Польщі Анджей Дуда

Туск та Зеленський у липні 2019 року на Луганщині. Фото - ОП
Туск та Зеленський у липні 2019 року на Луганщині. Фото - ОП

«Лава запасних вже якщо не табуретка, то жердинка»

 

У цьому сенсі таке запитання: де посли України у Великій Британії, Чехії, Казахстані?... Це надзвичайно важливі для нас країни.

А я продовжу перелік: Норвегія, Нідерланди, Бельгія, Угорщина. І це тільки європейські країни, у яких відсутні наразі посли.

Ця відсутність – наслідок вузької кадрової лави через небажання влади йти на співпрацю з ширшим політичним колом. Що скажете?

Моя думка така, що президент Зеленський неспроможний запропонувати реальний  механізм єдності. Переконана, що у нас в країні є багато потужних дипломатів та політиків. Але на таких умовах, на яких пропонується зараз заходити в державну службу навіть на рівень посла, багато людей не готові погодитися. Тому лава запасних вже якщо не табуретка, то жердинка. Цим і користуються на Банковій.

Так, призначення послів – це прерогатива президента. Але мені прикро, коли міністр закордонних справ оголошує про прийом на посади послів у соцмережах. Це все ж не соціальна катапульта, а відповідальна посада, обличчя країни.

Президент емоційно звільнив послав Вадима Пристайка з Великої Британії і вже понад рік ми не маємо у Лондоні посла... Ганьба і навіть злочинні дії – це коли ми призначаємо послом у Словенію колишнього міністра оборони Тарана, який завалив усі можливі безпекові речі. Вийшло, так, що він отримав посаду посла як заохочення.

Загалом кадрова криза може тільки посилюватися, адже для євроінтеграції потрібна інституційна спроможність. На всіх рівнях влади мусимо мати людей, здатних рухати євроінтеграцію. А в Україні реформа державної служби, яку ми розпочали у кінці 2016 року, у 2019 році та на тлі ковіду та воєнного стану була знищена, а конкурси не відбуваються.

Я інколи з жахом думаю про те, як ми будемо набирати спеціалістів для просування євроінтеграційних речей. От ми зараз в секретаріат комітету шукаємо людей. Дуже складно на відносно невеликі зарплати знайти людей зі знанням європейського законодавства, мов, вмінням аналізувати та порівнювати законодавство. Пропозиція людей з такими навичками, які хочуть зайти у державну службу, невелика.

Дуже часто українці спрощують вступ до ЄС. Часто в уяві постає тільки добробут, інвестиції в інфраструктуру, високий рівень життя. А чи готова влада пояснювати, що до цього українцям ще йти довго і треба змінюватися і на рівні держави, і на рівні особистому?

Трансформація буде не тільки в правилах, підходах, процедурах, але й у ментальному виборі. Мусимо збагнути, що високі вимоги будуть до кожного з нас, зміни стосуватимуться справді кожного. Водночас суспільство очікуватиме приклади європейськості і від публічних людей. Цей час – це також період найбільшої нетолерантності суспільства до неприпустимої поведінки публічних людей.

Тому важливо мати багато позитивних історій, на яких ми б рівнялися. Їх поки дуже не вистачає.

Крім того, зараз дуже і дуже важливі знання та фахівці. Так, ЄС – це кошти, багато хто це саме так сприймає. Але для того, щоб гроші прийшли до нас, на різних рівнях потрібні фахівці: ті, хто залучить, сформулює мету, створить механізми контролю витрачання, виставить пріоритети потреб... Це нині головне завдання – бути готовими вчитися, змінюватися.

Читайте також: 

 

Коментар
21/06/2024 П'ятниця
21.06.2024
20.06.2024